Камена
Микола Зеров
I. Самотний мед
Навсикая
Київ: Слово, 1924
НАВСИКАЯ.
 

 … ніжна Навсикая,
Струнка дочка Феацького царя.
 М. Рильський.

 

Феацький квіте, серце Навсикає,
Як промінь злотний на піску морськім!
Перед тобою — вбогий пілігрим
І море пурпурове і безкрає.

Твій царський жест скликає бистру зграю
Служниць, пойнятих острахом німим,
І вроди й гідности струмистий німб
Над чолом ніжним і дитячим сяє.

А Одиссей стоїть, і сам не свій,
Під чарами стрільчастих брів і вій,
Ладен забути безліч мук і горя.

Ясні й зцілюща, мов жива роса,
Рожевим сплеском Еллінського моря
Йому сміється радісна Краса.

——————

Навсикая — найчарівніший з жіноцьких образів Гомерових поем. Зустріч Одиссея з Навсикавю — у VI-ій рапсодії „Одиссеї“.