Камена
Микола Зеров
I. Самотний мед
Діва
Київ: Слово, 1924
ДІВА.
 

В погожі ночі, в запахущім травні,
Як цвіт буяв і ростуть жита, —
Вона стоїть, пречиста і свята,
Як в они дні Сатурнові днедавні.

І бачиться: гаї і тихі плавні
Спогадують ті золоті літа,
Як люд не знав ні спису, ні щита,
І війни спали, дикі і безславні.

І пролилася кров. Дзвенить сурма́;
Ступає віл під тягарем ярма
І землю грішну кидає Астрея.

Лиш по весні, в далеких небесах
Сріблиться зорями її кирея
І Колос згоди світиться в руках.

——————

І землю грішну кинула Астрея. Астрея — Діва-Правда, що з кінцем золотого віку залишила землю і відтоді сяє на небі сузіррям Діви. Колос — головна зоря в сузіррі Діви.