Не вихваляйте мені більш
Краси північної британки:
Зачарувала б вас незгірш
Чудовна врода кадіксанки[1].
Кіс злото блиском не влива,
В метких очах нема блакиті;
Але їх промінь огріва, —
Не знайдеш зору краще в світі.
Гішпанка, ніби Прометей,
Перехопила вогню з неба;
Стрілками він пашить з очей,
Злетить — разливіше не треба…
А хвиля кучерів… та ви
Сказали б — воронові крильця;
Хоч поклястися — так живі:
Цілують шийку, дишуть кільця…
Британка стужею уллє —
Як личко в неї там не гарне,
Уста мов кригою скує:
Ну, залицяння, звісно, марне…
Палюча ж південі дочка,
Гішпанка — вся втілення згаги;
Втекти хто сили одшука,
Не закохатись знайде снаги?
Все в неї щире, все просте:
Шкідливо вічками не блуде;
Любов, погорду — вмить здріте:
Вдавати іншої не буде.
А що вже серденько, то — шкло:
Скарби байдуже їй — невріку[2];
Раз закохатися прийшло,
Так закохається довіку.
Від неї жарту годі ждать;
А не схибне в лиху годину
Всю міць душі тобі віддать,
За тебе стати до загину.
У краї здійметься війна —
Не задрижить гішпанка жвава;
Убито друга — мстить вона, —
Знакома їй вояцька справа.
Коли ж увечері пурхне
Між гурт хисткий вона до танця,
Чи під гітару розпочне
Про битву з мурином гішпанця,
Або ручицею чітки
Перебирає з палом в зорах,
Чи на вечерні залюбки
З дівоцтвом заспіва на хорах…
Чийого серця не збурить
Принадний вигляд чарівниці;
Чия душа не заболить,
Не спалахне рум'янець в лиці?
Чимало по світу брести
Мені, пустившись свого ганку,
Серед заман, — та не знайти
Над чорнооку кадіксанку!
|
