З чужого поля (1985)/На п'яті роковини різні Ментанської

З чужого поля
Павло Грабовський
На п'яті роковини різні Ментанської (Кардуччі)
Київ: «Дніпро», 1985
НА П'ЯТІ РОКОВИНИ
РІЗНІ МЕНТАНСЬКОЇ

Зайнявся знову день Ментани,
 Кривавий день різні,
Що раз на рік зрушає рани
 Питомій стороні.
Все обізвалося навколо,
 Стялись уп'ять бійці,
З глибоких трун підводять чоло
 Замучені мерці.

Та не страшними кістяками:
 Прекрасні, як були.
Химерно влиті зіроньками,
 В тонкім серпанку мли.
Повітря знищечку лоскоче;
 Легкий вітрець звіва,
Напрочуд пестить, щось шепоче,
 Чаруюче співа.

За милих виплакали очі
 Дружини, матері;
Скрізь ллються слізоньки жіночі
 Від зорі до зорі.
Ми ж сон порвали непрокидний,
 Щоб серцем відітхнуть,
Тебе вітати, краю рідний.
 Круг весело, зирнуть.


Бувало, лицар перед пані
 Коштовний стелить плащ,
Щоб не прилипла й крапля твані,
 Щоб стежка стала кращ.
Так ми за тебе душі клали,
 Рятуючи зі тьми,
Жили для тебе і вмирали…
 Але забуті ми!

Най не до нас твоє кохання,
 Не нам твої вінки…
Палають наші почування,
 Не вмруть святі думки.
Рим до Італії вернувся,
 Справдивши заповіт!…
До учти кожен з нас прочнувся,
 До гурту встав на світ.

І от, мов тиха хмара, лине
 Сумних мерців юрба.
Якого серця в ляк не кине,
 Не візьме враз журба?
Померхнув блескіт, пітьма гнала;
 Принишкло звільна все,
Хіба гул длявий[1] квіринала
 Луною донесе.

Так ненажерники безстидні,
 Нікчемнійше з колін,
Благословляють людські злидні,
 Неславлять Гракхів тлін:
Най вік турбуються безумці,
 Най гине мир у пень,
Нам байдуже: у нас на думці,
 Гукають, зріст кишень!

——————

  1. Длявий (від дієслова длятися) — повільний, протяжний.