З чужого поля (1985)/В окопищах

В ОКОПИЩАХ

Покінчили різанину;
Сумно ллється тьма нічна…
В муках жде болгар загину,
Сербин рядом з ним кона.
 Два убивці мимоволі:
 В тому — куля, в сьому — спис…
 Незабаром дійдуть в полі, —
 Скон смертельний в груди стис.

 «Братку, ти, — зняв сербин мову, —
Враз накинув я вічми».
А болгар сербину: «Знову,
Брате Йово, стрілись ми…»
 «Жаль, життя твоє нещасне, —
 Марно дітки будуть ждать…»
 «Га?.. Спасибі… Пам'ять гасне…
 Хто ти, — швидше дай згадать!
Де пак дружби ми зазнали?»
 «В олексинацькім бою
Турків до разу стинали…»
 «Петко, брате! Пізнаю…
 Так прощай… Дав бог згадати…
 Смерть спіткала б і сама…
 А за тебе, було, мати
 Часто свіченьку вийма!»
«Киньмо, Йово, лічби всякі!
Дай лиш руку… близько час…
Покусались, мов собаки…
Най господь помирить нас…»
«Брате!..» — «Йово, я доходжу…
 Ох… водиці б… все пала…»
 «На… каплинку… пий… не можу.
 І по мене смерть прийшла».
«То царствуй же, брате Йово!
Нащо мали нас звести?..»
«Рад я, Петко, — щире слово,
Що спочину хоч де й ти…»
 Смеркло. Тьма, щодальш густіша,
 Лан кривавий застила;
 Огорнула мертва тиша
 Покарбовані тіла.