З вершин і низин (1893)/Не боюсь я ні Бога, ні біса
| ◀ Не знаю, що мене до тебе тягне | З вершин і низин Зівяле листє «Не боюсь я ні Бога, ні біса…» |
За що, красавице, я так тебе люблю ▶ |
|
Не боюсь я ні Бога, ні біса,
Маю серця гіпо́теку чисту;
Не бою ся я й вовка із ліса,
Хоч не маю стрілецького хисту.
Не боюсь я царів держилюдів,
Хоч у них є салдати й гармати,
Не боюсь я людськи́х пересудів,
Що потрафлять і ду́шу прошпати.
Навіть гнів твій, дівчино-зірничко
Не лякає мене ні крихітки;
Я люблю те румянеє личко
І розіскрені очи красітки.
Лиш коли на те личко чудове
Ляже хмарою жа́лісна туга,
І болюще дрожанє нервове
Ті усточка сціпить як шаруга,
І докір десь у горлі пропаде,
У знесилі опустять ся руки,
І благає підмоги, поради
Прошибаючий погляд розпуки, —
Оттоді моє серце стискає
Мов кліщами холодна трівога.
Біль німий мене більше лякає,
Ніж всі громи й злих сил перемога.