Зближаєсь час і з серцем бючим в груди
Я вирву ся, щоб бачити тебе,
Порвати пута фальші і облуди,
Що тисне нас і по душі скребе,
Пробить стіну, котрою людська злість
Нас, друже мій сердечний, розділила,
Не знаючи, що в наших серцях сила,
Котроі ржа упідленя те зйість.
Зближаєсь час і радісно тремтячи
В твоі обійми щирі кинусь я,
І скаже поцілуй міні горячий,
Що будь що будь, а ти по вік моя!
Моя і невідлучна! Бо слезами
І горем ти знітована зо мнов!
Нема стіни, перегород між нами!
Не знає стін, перегород любов!
Всі пута, що засліпленє й зла воля
На нас вложили, нам на біль — порвем!
Отруту, що нас нею щедро доля
Поіла — виллєм з серця і затрем
Усякий слід тих споминок важких,
Котрі мов черви серце підгризали,
Щоб навіть тіни темніі від них
На наше вольне щастє не лягали.
Зближаєсь час, коли подібно нам
По довговічних боях, муках люде
Прокинуть ся, гнилий розмечуть трам,
Що йіх давив, і щиро грудь до груди,
Уста до уст притиснуть, мов брати
Приязним, щирим словом заговорять,
Позбувшись пут недумства, темноти
І зависти і людовладства й горя.
1 мая 1878.
|
