З вершин і низин (1893)/Заповіт Якова

З вершин і низин
Іван Франко
Жидівські мелодіі
Заповіт Якова
• Інші версії цієї роботи див. Заповіт Якова Львів: накладом Ольги Франко, 1893
Заповіт Якова.

Як умру я в тім краю Міцраім
І житє се мов тінь промине,
Не ховайте єгипським звичаєм
У египських гробницях мене.

Не хочу́ я нетлінним лежати,
Світ живий своім трупом дразнить, —
Хай те тіло із пороху взяте
Знов вертається в порох зогнить.

В степову обгорнувши рогожу
Серед шляху зарийте мене,
Що в єгипсьску столицю ворожу
З благодатного Гозен верне́.

Отим шляхом на панщину люту
Швидко йтимуть потомки моі,
То щоб стогін йіх, муку і скруту
Почував я щодень у землі.


Буде дух мій незломний, могучий
Йіх надією волі кормить,
А йіх сльози гіркіі, пекучі
Не дадуть моім костям зогнить.

А як блисне вам ранок свободи
І знімесь мов племя як рій,
Щоб іти на Червоніі води
В край далекий, обіцяний, свій —

Заклинаю вас Богом єдиним,
Не лишіть моіх костей оттут!
Най у рідній землі Палестини
Коло батька і діда спічнуть.

Бо велика зближаєть ся кара!
Без ліку мов пустині піски
Налетять на сей край наче хмара
Песі мухи і воші й сверщки.

Остогидне житє всім у краю,
Заповнять вони всякий куток, —
Так нехай же, молю вас, благаю,
Не сквернять моіх вольних кісток.

І ще гіршая кара йім буде,
Поки випустять вас із оков:
Кровопійцям, що пили кров люду,
Батько Ніль перемінить ся в кров.

То не дайте тій крові неправій
Омочить моі кости оттут,
Щоб не став я в сорочці кровавій
Перед троном Єгови на суд.
20 сент. 1889.