Гріє сонечко!
Усміхаєся небо яснеє,
Звонить пісеньку жайвороночок,
Затонувши десь в бездні-глу́біни
Кришталевого океану…
Встань,
Встань орачу! Вже прогули́ вітри,
Проскрипів мороз, вже пройшла зима!
Любо дихає воздух леготом;
Мов у дівчини, що з сну будиться,
В груди радісно бєсь здоровая
Молодая кров,
Так і грудь землі диха-двигаєсь
Силов дивною, оживущою.
Встань, орачу, встань!
Сій в щасливий час золоте зерно́!
З трепетом любви мати щирая
Обійме його,
Кровю теплою накормить його,
Оберіжливо виростить його.
Гей, брати! В кого серце чистеє,
Руки сильніі, думка чесная, —
Прокидайтеся!
Встаньте, слухайте всемогущого
Поклику весни!
Сійте в головах думи вольніі,
В серцях жадобу братолюбія,
В грудях сміливість до великого
Бою за добро, щастє й волю всіх!
Сійте! На пухку, на живу рілю
Впадуть сімена думки вашоі!
28 марта 1880.
|
