Зівяле листя/Я не кляв тебе, о зоре
| ◀ Похорон пані А. Г. | Зівяле листя Перший жмуток (1886—1893) «Я не кляв тебе, о зоре…» |
Ти плачеш. Сліз гірких потоки ▶ |
|
Я не кляв тебе, о, зоре,
Хоч як сильно жаль мій ріс;
Насміх твій і власне горе
Я терпливо переніс.
Та боюсь за тебе дуже,
Бо любов, то мстивий бог:
Як одно її зневажить?
Любить мститься на обох.
Як сміючись ти вбивала
Чистую любов мою,
Чи ти знала, що вбиваєш
Все чим в світі я жию?
Чи ти знала, що руйнуєш
Щастя власного підклад.
Те, чого життя так мало
Звикло всякому вділять?
Чи ти знала, що небавом,
От мов раз махнуть пером.
Ти нераз заплачеш гірко
За потоптаним добром?