Зівяле листя/Отсе тая стежечка
◀ Чого являєшся мені | Зівяле листя Другий жмуток (1895) «Отсе тая стежечка…» |
Як би знав я чари ▶ |
|
Отсе тая стежечка,
Де дівчина йшла,
Що з мойого сердечка
Щастя унесла.
Ось туди пішла вона,
Та гуляючи,
З иншим, своїм любчиком
Розмовляючи.
За її слідами я
Мов безумний біг,
Обливав з сльозами я
Пил із її ніг.
Наче потопаючий
Стебелиночку,
Зір мій вид її ловив
На хвилиночку.
І мов нурок перли ті
На морському дні,
Сквапно так мій слух ловив
Всі слова її,
Отсе тая стежечка
Ізвивається,
А у мене серденько
Розривається.
Залягло на дні його
Те важке чуття:
Тут на віки згублений
Змисл твого буття.
Все, що́ найдорожчеє,
Найулюблене,
Чим душа жива була,
Тут загублене!
Чим душа жива була,
Чим пишалася…
Отсе тая стежечка,
Щоб запалася!