| ◀ Кант Юрию | Зоря. Р. XV. Ч. 8 Народні музичні струменти на Вкраїнї «Об смертному часу» (народна) |
Теща ▶ |
|
Ах, ушли мої літа | марно з сього сьвіта:
Ой, як у снї мені здало ся, | що на сьвітї прожило ся.
Ах, тута смерть за мною, | срашливая сама собою,
А ще гнївом наповняна, | аки львиця, роздражона.
Так мя смерть настигла, | і косою мя сїкнула,
Нї я в сьвітї не нажив ся, | анї Богу прислужив ся.
Люті звірі ридають, | коли путь прахом погубляють:
Нї пробрано нї готово, | велять ступать і в такому.
Молодий вік панує, | старість добра не чує;
От, як прийде час вмирати, | трудно сьвіта покидати.
— Ах, ти, смерте зрадлива, | як ти мене зрадила:
Обіцяла сто лїт жити, | тепер велиш в землї гнити.
Ах, ти, смерте такова, | чом ти на їднакова?
Ідному лїт зменшаєш, | а другому прибавляєш?
— Дарма ти нарікаєш, | на смерть вину складаєш
Смерть при тому не буває, | як хто в сьвітї проживає.
— Ах. ти смерте злослива, | чом так на мя немилостива?
Чом ти менї не звістила, | як до мене приходила?
— Я тобі звіщала | і до часу чекала,
А ти в гульки все вдавав ся, | прежде на смерть не прибрався.
— Хоча й же я пив й гуляв, | то я собі так гадав:
Гадав старих лїт дожду ся, | в той час к смертї приберу ся.
— Було віка свободно, | було гулять завгодно,
Було пити і гулять, | прежде на смерть спамятать.
— Сотню лїт закладала, | нїгде на смерть не згадала
І в роскошах проживав, | нїгде на смерть не згадав.
Плаче горко чоловік, | пройшов марно його вік,
Плаче горко і ридає, | що з гріхами помирає.
Ах, ти, смерте создана, | ти од Бога прислана,
Зажди менї час-годину, | поки зберу всю родину.
Смерть годину заждала, | всю родину зібрала,
Вся родина ізійшлась, | смерть прощатись не дала.
Нема время витатись, | з своїм родом прощатись,
Прийшов конець, вже й приспів час, | не прощавшись вже йду од вас...
Ах, чим я там явлю ся, | чим Богу прислужу ся?
Нї сьвітила, нї кадила, | так мене смерть ізрадила.
Що-ж то єсть за дорога, | з всего сьвіта та до Бога?
І широка, і далека, | для грішного чоловіка.
Що менї по тій дорозї, | нїгде пройти душі вбозі,
Всюди стражі, всюди стоять, | за злі дїла наші смотрять.
Сам же я добре знаю, | що я добра не придбав,
Бо самое написано тоє, | прожив в сьвітї, сотворив злоє.
Царі, князї і владики, | у всїх сили великі:
І вони не можуть одкупить ся | і од смерти схоронить ся.
Ах, ви сьвяті ангели, | візьміть гріхи від мене!
Нехай тїло в землі спочиває, | душа в небі радость має.
Тройце преблагая, | даруй лїта многая!
Даруй лїта всьому миру жити, | Бога в Тройцї прославити!
Ця робота перебуває у суспільному надбанні в усьому світі оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1929 року і автор помер більш ніж сто років тому.