сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
Драгомановъ* читавъ Кулѣшеву* „Чорну Раду“ (то̂лько-жь не дочитавъ єѣ) и просиджувавъ ночи за Вальтеръ-Скоттомъ* въ поганыхъ россійскихъ перекладахъ изъ французкого}}.
Уже тогдѣ Драгомановъ* пробовавъ писати поезіѣ по-россійски й по-украиньски. Коли-жь побачивъ, що ориґинальный поетъ изъ него не выйде, то взявъ ся за переклады, та мучивъ ся перекладаючи Горацієвый* стихотво̂ръ „De arte poëtica“ на мову вкраиньску, переложивши на россійске оду (ероd. II), що́ починає ся словами „Beatus ille, qui procul negotiis“.
[Далї]. Перший згук, видобутий з мельодиї, самий низький, буде la як на скрипцї; другий, від нати́ску першої клявіші, буде Si; третій [притискуєть ся друга клявіша] буде do♯. Коротша мова: на мельодиї, коли правильно поставляні півклявіші, буде така скаля[1]:
В цїй скалї найбільшу вагу має пятий клявіш, бо його можна підстроїти „на весело“, це-б то:
 |
|
Весь богатий і різнобарвний репертуар лїрника складаєть ся в такі дві скалї:
Постережний мною і провірений у кількох лїрників стрій цього нехитрого струменту я несу на суд специялїстів: може вони скористають з того, щоб указати лад того материялу, котрий щедро сипле лїра і по „божестве́нному“ і по „чоловічому“, звязок з ладом других народів східних і південних. Може це дасть ключ зрозуміти ту гармонїю, що народ додає своїм пісням, коли вони звучать в його устах так сьвіжо, так ґрандіозно.
Ліра — струмент дуже примітивного виробу. Резонуючий ящик збитий з нечищених дощечок; в деяких лїрах на самих деках і о́бідках і їх рамках понадають ся щілини й скалки́. Через те саме тенор лїри якийсь деренчастий, гунявий. Щоб хоч трохи його змякшити, лїрники намотують на струни, де саме тре смичок, вовну. Чим більше вдачі має лїрник, тим краще вій вміє намотати вовну [котра трохи помага струнам видержувати рух смичка] і видобути кращий голос із того каприсуватого та непокірного струменту. Струни привязані не дуже міцно, кілки відскакують, кобилки спадають, а через те лїра часто розстроюєть ся; струни дуже натискають на смичок, лїра пищить. Лїрник на впомацки хистко підкладає шматок паперу і голос стає чистим. Півклявіші обсихають, крутять ся сюди-туди; лїрник і тому дає пораду: соломинку вмить закладе в гнїздо клявіші і закріпить високість згука. Не вважаючи на таку недотепність струменту, хисткі слїпцї-музики виконують з великим артизмом чудові мельодиї свого репертуару. Переходячи з села в село, вони заходять в хати і там хвалебний, релїґійний, морально-побитовий, або жартовливий голос піснї лунає по хатї і бє по серцю або по жижках чуткого селянина.
Цїкаво те, що лїрники не аккомпанують самим сьпівам, а грають перед кожним пунктом піснї ввесь той мотив, скрашуючи його такими мелїзмами, що нема способу уловити їх і перекласти на ясне, европейське, нотне письмо. Таку музику до своїх пісень самі лїрники називають „пере́гра“. Записати ту тонку, оріґінальну перегру менї нїяк не удалось, а через те в образах пісень, котрі я при сьому подаю, я записав тільки голос без жадних мелїзмів. Всї мотиви положені мною в тому тонї, в якому їх грали й сьпівали лїрники в кількох місцях таращанського повіту [в Київщинї].
В репертуарі лїрників переважно істнує релїґійно-моральний елємент, котрий втїлюєть ся в музичні форми, близько нагадуючі церковні й костельні мотиви, або в оріґінальні просто таки народні піснї. Зразки таких форм я й подаю. Але опріч „божественного“ лїрник часами де на весїллї, або в коршмі, примушений веселою компанїєю і не одного гарного „мудрила“ вдарить на струнах і плясові мотиви, котрих у його буває немалий запас: козачки, дрібушечки, коломийки, сатиричні, польки [пізнїщої формациї]. Оцї танечні мельодиї лїрники тільки грають на лїрі без сьпіву. Здавалось би, що сама тенденция лїри з безконечним колесом-смичком не дає способу виконати акцент і staccato, одначе лїрники з великим хистом пророблюють і цї і другі штуки смичково-струнної технїки, користуючись кісттю правої руки для корби від смичка і пальцями лївої руки для клявіятури.
Прикладаю мельодиї і тексти пятьох лїрницьких пісень, записаних в таращанському повітї [в Київщинї] від лїрників.
Через поле широкеє | та через море глибокеє
Туди ішла Пречистая, | а Причистая Дїва Мария.
Зустрічає вона три Ангели, | а три Ангели-Архангели.
Чи не бачили ви Сина мою, | а Сина мого — Бога свого?
Один каже: я й не бачив, | а другий рече: я й не видїв (2)
А третїй рече: я й сам там був.
Як євреї взяли, на крест розпяли,
А на крест розпяли, смерти предали.
Гвоздями ручки прибивали,
Терновий вінець на Главу склали.
Шипшиною підперезали,
А червивую иву за нігтї гнали,
Копієм ребро пробождали,
Безневинную кров проливали.
Стоїть Петро, стоїть Павло[2]
Стоїть Павло, ще й Мати Єго.
„Ой Сину мій, 'Спасителю,
А терпиш муки великиї!
Терпиш рани, приняв муки
А через жидівські руки.
Терпиш муки, приняв рани
А за православні Християни!“
„Не стій Мати не смути ся,
А на мої муки не диви ся.
Візьму, Матко, свої ключі,
Одчиню Матко рай і пекло,
Випущу душі праведні.
Праведні і грішні.
Тільки теї не випущу
Що́ пісню піла
Що пісню піла
А пятїнки не чтила. (2)
А в суботнїй день не вмивалась,
У воскресний день рано їла,
Отця свого й матку прогнївила (2)
А з старшого брата наругалась,
У великий піст прогуляла.
Душі своїй пекло вготувала“.
Алилуя, алилуя!
Славимо Тебе, Пречистая,
Славимо Тебе, Пречистая,
А Пречистая, Дїво Мариє!
Радуй ся Мариє, | небесна Царице!
Возрадуй ся, Обрадованная, | пресьвітла Зарнице!
Ти єсь Обрадованная, | Сина породила,
І без клятви, Богом даной, | Дївство свободила.
Вступи до нас. Панно, | з високого неба,
Бо нам Тебе, християнам | у помощі треба.
Вступи до нас, Панно | з глибокого 'тьмаху.
Потїшай нас, усїх грішних, о великім страху.
Бо великий страх-страх, | вельми настемпує:
Єретическая рука | всїх нас обгортує.
Одійми меч гострий | од рук бісурменських
Та не дай же нас вигубити, | всїх душ християнських.
Ой в містечку, в Охотинї | сльози свої лила,
Сльози свої лила | до свойого Сина.
Сльози свої лила | до свойого Сина,
Восплакала чиста Панна | як Матка єдина.
Плакала в Тримполї, | в містечку Круглянськім
А повтурне у Камяньцї, | повітї подольськім.
Райська Голубице, | храни свої дїти.
Же без смуття, милосердя | з милосердя Його пити!
Алилуя, алилуя, | слава Тобі, Боже!
Не забудь нас Магдалина | Мариє Господня.
„Незабуду а ще буду | за вас всїх молитись,
Тільки прошу: перестаньте | так більше грішити!“
Ох ми Тебе не забудем, | поки й сього сьвіта!
Благослови чиста Панно, | всїм нам многі лїта!
Були люди невірниї, | вони в Бога не вірили;
А вірили у цмочище, | у лютеє та зміїще.
Дали цмоку а оброку, | що недїлї по людинї.
Прийшла пора аж до цара, | хоч сам ступай, хоч доч давай!
Стали вигри вигравати, | стали панну виряджати.
Посадили в кінцї моря, | моли, панно, щиро Бога!
Панна тоді сильно злякла, | пред Господом крижем вклякла.
Аж тут летить а цмочище, | то лютеє та зміїще.
В його з рота огонь паше, | в його з очий іскри скачуть.
Десь узяв ся сьвятий Юрий, | на білім конї з копією,
Вдарив цмока серед ока, | забив цмока на вік віка.
Чого хочеш сьвятий Юрий, | чи ти схочеш срібла-злата,
Чи ти схочеш розписати, | по всїм сьвітї розіслати,
Щоб читали і писали | Григория[3] сьвяткували?
Я не хочу срібла-злата, | тільки хочу розписати,
По всїм сьвітї розіслати, | щоб читали і писали,
Григория[3] сьвяткували.
Ах, ушли мої літа | марно з сього сьвіта:
Ой, як у снї мені здало ся, | що на сьвітї прожило ся.
Ах, тута смерть за мною, | срашливая сама собою,
А ще гнївом наповняна, | аки львиця, роздражона.
Так мя смерть настигла, | і косою мя сїкнула,
Нї я в сьвітї не нажив ся, | анї Богу прислужив ся.
Люті звірі ридають, | коли путь прахом погубляють:
Нї пробрано нї готово, | велять ступать і в такому.
Молодий вік панує, | старість добра не чує;
От, як прийде час вмирати, | трудно сьвіта покидати.
— Ах, ти, смерте зрадлива, | як ти мене зрадила:
Обіцяла сто лїт жити, | тепер велиш в землї гнити.
Ах, ти, смерте такова, | чом ти на їднакова?
Ідному лїт зменшаєш, | а другому прибавляєш?
— Дарма ти нарікаєш, | на смерть вину складаєш
Смерть при тому не буває, | як хто в сьвітї проживає.
— Ах. ти смерте злослива, | чом так на мя немилостива?
Чом ти менї не звістила, | як до мене приходила?
— Я тобі звіщала | і до часу чекала,
А ти в гульки все вдавав ся, | прежде на смерть не прибрався.
— Хоча й же я пив й гуляв, | то я собі так гадав:
Гадав старих лїт дожду ся, | в той час к смертї приберу ся.
— Було віка свободно, | було гулять завгодно,
Було пити і гулять, | прежде на смерть спамятать.
— Сотню лїт закладала, | нїгде на смерть не згадала
І в роскошах проживав, | нїгде на смерть не згадав.
Плаче горко чоловік, | пройшов марно його вік,
Плаче горко і ридає, | що з гріхами помирає.
Ах, ти, смерте создана, | ти од Бога прислана,
Зажди менї час-годину, | поки зберу всю родину.
Смерть годину заждала, | всю родину зібрала,
Вся родина ізійшлась, | смерть прощатись не дала.
Нема время витатись, | з своїм родом прощатись,
Прийшов конець, вже й приспів час, | не прощавшись вже йду од вас...
Ах, чим я там явлю ся, | чим Богу прислужу ся?
Нї сьвітила, нї кадила, | так мене смерть ізрадила.
Що-ж то єсть за дорога, | з всего сьвіта та до Бога?
І широка, і далека, | для грішного чоловіка.
Що менї по тій дорозї, | нїгде пройти душі вбозі,
Всюди стражі, всюди стоять, | за злі дїла наші смотрять.
Сам же я добре знаю, | що я добра не придбав,
Бо самое написано тоє, | прожив в сьвітї, сотворив злоє.
Царі, князї і владики, | у всїх сили великі:
І вони не можуть одкупить ся | і од смерти схоронить ся.
Ах, ви сьвяті ангели, | візьміть гріхи від мене!
Нехай тїло в землі спочиває, | душа в небі радость має.
Тройце преблагая, | даруй лїта многая!
Даруй лїта всьому миру жити, | Бога в Тройцї прославити!
Пресьвятої Тройцї | слухайте, молодцї.
Цей день просьвятїте, | до школи сходїте.
Пазина учула, | до дому махнула,
Наварила вареників, | щоб челядь не чула.
Дячок молоденький, | на підмову здав ся
І скорчив ся, уморщив ся, | до Пазини вбрав ся.
Їхав Охрім до млина, | то сьвітло сьвітилось;
Як приїхав до воріт, | чорт його зна, де дїлось.
Увійшов Охрім у хату, | та в тарілки клепле
Оттут сидїв п..... син, | тільки місце тепле.
Увійшов Охрім у хату, | Пазини питає:
Що-ж ти, Пазю, що-ж ти серце, | що за гостя маєш?
Чим же ти його приймаєш?
Тобі не питати, | менї не казати,
Хоч би мала на собі | все лишко приймати.
Добре Пазю, добре серце, | що лишко приймаєш
Десь ти, Пазю, десь ти серце, | собі дячка маєш?
Що-ж то за такеє | лишко за малеє
Стоїть на воротях | у червоних чоботях?
Охрім розігнав ся, | в одвірок затяв ся,
Як упав, зуби стяв, | тай не спамятав ся.
Маєш талан с..... сину, | що ти відхопив ся,
Був би дав гостинчика, | щоб сїм год носив ся.
Пішов Охрім | жінку позивати,
До жінчиної матері | жінку прискаржати.
А теща зятенька | так обвинувала,
Прачем йому спину | геть обмалювала.
Взяла теща зятя на припону, | повела вона його на зелену травину
Їж зятеньку-батеньку | травичку цюю,
Поки борщик | тобі я зготую!
Спасибі' тещенько, | спасибі матїнко!
Як я жив буду, | то и не забуду.
А як побачу, | то ласку віддячу.
А зятенько-батенько | все теє карбує,
На тещині плечі | зіллячко готує.
А той Охрім-зятенько | борщу не діждав ся,
Із того припону | та й одірвав ся.
Послала теща зятенька | на торг торгувати,
За сїм рублїв срібнесеньких | хмелю купувати.
Не купив зять хмелю, | та купив ячменю,
За сїм рублїв срібнесеньких | повнїсїньку жменю.
Вийшов же він за місто, | тай обміркував ся:
Ой лихо моє, | я проторгував ся
Попродав Охрім кози, | та покупив вівцї
А прийшов до дому, | ..... тещі й жінці.
Запрошає вже зять тещу, | тай на халазию
На сьвятий день | та й на недїлю.
Спасибі зятеньку, | спасибі батеньку,
Бо не маю в чім, | не маю при чім:
Кобила в стадї, | а дїд в громадї,
А дуга в лїсї, | а хамут у стрісї;
А віжки па липі, | та ще не звиті,
Сорочка у прачки, | спідниця у швачки,
Хусточка в краму, | чорт його зна кому
Хто набере, | то буде тому.
Пішла тещенька в садочок, | вирвала три лопушинї
Пошила собі три спідничинї, | ще й дві фартушинї.
Вибираєть ся і обуваєть ся, | по боках любо а з заду грубо,
По боках ясно, а з заду красно, | а з переду як чорт, страшно.
Посадив зять тещу, | до стїни очима, на хату плечима,
Щоб моя тещенька | всї мухи злїчила.
Налїчила теща сорок і чотири, | бодай мою тещу черви сточили
Дає зять тещі | першую потравку,
Бере за ноги, | та носом об лавку.
Дає зять тещі | з перчиком розсіл,
Бере за ноги | та носом об стіл.
А ще узяв ніж | та пішов у лїс,
Старатись зїлля | тещі на похмілля.
То шипшиночки, | то свидиночки,
Тещі на похмілля | щей дубиночки.
А тещенька хмелю | тай не дожидала,
Вікном йому двері | та й указала.
Не попала вона тудою, | де люди ходять,
Та попала тудою, | де гуси лазять.
Ой як полїзла, | то там і завязла,
Голова влїзла, | а .... завязла.
Ой, сину, Грицю, | подай тупицю
Та стешеш тещі | тую г....,
Ой гоче-гоче | а зять тещу сїче
Тонесеньким дубцем, | голобелькою кінцем.
Ох, моя тещенька ломом та лїсом | та просто до дому: ой, ой, ой, ой, ой!
На корчі спотикаєть ся, | на дочки́ гукає: ой, ой, ой, ой, ой.
Ой дочки, дочки голубочки, | двері зачиняйте, вікна забивайте
П... сина-зятя в хату не пускайте: ой, ой, ой!
Оступи ся старий з печи, | нехай же я попарю плечі, ой, ой...
Скоро курочка тріпне, | то тещенька крикне: ой—ой...
Скоро вітер загуде, | то тещенька думає, що Бог зятя несе,
А тещею на печи аж трясця трясе ой, ой...
Біжіть дїточки, в лісок, | назбирайте трісочок,
Та наваримо окропу, та попаримо...... ой, ой, ......
Боян.*
 |
 |
 |
 |
 |
|
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
сторінка
- ↑ В октавнім протягу від a̅—a̿ де есть старинна [грецька гіпофриґійська (те-ж бонїйська) ґамма, а з перестроєм пятої ступенї (fa♯ на fa) будемо мати арабський „цірефкенд“. Коли-ж завважити всенький звукоряд лїрної клявіятури, то тут немов на 10 струнній грецькій лїрі знайдемо враз кілька ладів. Так від 1—8 клявіші буде „гіподорийська“ (еолїйська) ґамма; від 2—8 буде „мікролїдийська“; від 3-10 в перестрої на f 4-тої струни буде те-ж гіподорийська з офарбованим do в do♯ на 7-мій ступенї.
- ↑ Павло помилкою замість Іван.
- ↑ 3,0 3,1 Замість „Георгія“