Зоря/1894/09

выступавъ тамъ прилюдно, знайшли ся людцѣ, котри̂ зателєґрафували въ Россію, що во̂нъ на галицко-руски̂мъ митинґу державъ промову про теє, щобъ во̂ддѣлити Украину ви̂дъ Россіѣ до Польщѣ. Опи̂сля въ серпни р. 1875. ґрафъ Толстой^* справу Драгоманова^* предложивъ цареви й{br}} одержавъ наказъ, усунути єго зъ Киѣвского университету та не пустити въ Харки̂вскій и Одесскій университеты.^[1] Въ вересни Драгомановъ^* до̂ставъ во̂дставку „безъ объясненія причинъ“. Во̂дтакъ вызначено комитетъ изъ чотырохъ мужѣвъ, — мѣжь котрыми бувъ и тайный совѣтникъ М. Іозефовичь^*.^[2] Сему комитетови приказано здати справу про характеръ и значѣнє украиньского письменьства.

[Дальше буде].

Народні музичні струменти на Вкраїнї.

[Далї].

Гу́сли.

За давнїх часів в народї нашому був в уживаннї струмент, що́ зветь ся гу́сли або гу́сла. Давно вже він вийшов з ужитку народнього; не чути, не видко його нїгде і нїколи. У стародавнїх хіба піснях видко, що колись гусли були відомі в народї. Пізнїйше цей струмент обладивсь, перфекциювавсь значно і з народньої верстви перейшов у вищу, осьвічену верству, в духовний стан. Серед пан-отцїв в Українї з початку цього столїття часто можна було подибати гусли, яко струмент покойовий, досить поширений. Гусла замінювали в сїнях духовних осіб сучасні фортепяни. Дорогі в порівнанню до гусел фортепяни в 20-х, 30-х і 40-х роках побіжнього віку були приступні хіба дворянським родинам. Небагаті-ж родини сїльських пан-отцїв неспроможні були в ті часи придбати фортепяни, а гусла, дешевий — можна сказати струмент — панували по домівках духовеньства в значній мірі.

Пишучому се за дитячих його лїт дуже памятний сїльський піп на Лївобережжі, що́ грав дуже добре на гуслах. Старий тодї вже, але кремезний піп грав [звичайно стоячи] і разом сьпівав під гусла божественні різні сьпіви, народні піснї, по части росийські старомодні романси, хоч правда, дуже мало [це була надзвичайно характерна, своєнародня фіґура. Його так і взивали за очі запорожським попом], грав і до танцїв чимало мельодий.

В первістній своїй формі гусла є дуже архаічний струмент. Про його буду хіба міг стисло відомости подати, користуючись широкою, наукової вартости працею п. Фамінцина^*: „Гусли. Русскій народный музыкальный инструментъ“.

Гусла чи гусли є дуже добре знаний і поширений струмент по всїй Славянщинї. Тільки під цїєю назвою по різних славянських землях розуміють й уживають різної масти музичні струменти різних типів, образу, вдач. Gusle, gusla, gusli у великому сербському племени узивають первістний, смиковий. однострунний струмент, під який вони сьпівають свої юнацькі, героічні піснї. Gosli, housle, husle, husla, gęśli у широкому сьвітї західньої галузї славянської, Чехів,

↑ Драгомановъ^* пише, що во̂дставка єго во̂д Киѣвського универстьеьу була порѣшена министромъ Толстымъ^* ще ранѣйше єго присутности на вѣчу въ Галичи. („Житє і слово“, I., стор. 289.)
↑ Ось-той комитетъ складавъ ся изъ Тимашева^*, министра внутрѣшнихъ справъ, Потапова^*, шефа таємнои полиціѣ, ґр. Дм. Толстого^*, минитра народнои освѣты и зъ М. Юзефовича^*, тайного совѣтника.

|style="padding-right:10px; padding-left:10px; border-right:none; border-left:none;"|

Мораван, Поляків, узиваєть ся скрипка, або скрипкового типу струмент. Зрешти у східних Славян, серед миру українсько-руського, гусла мають образ лежачої, горизонтальної гарфи. Між усїма цими, так далекими по устрою і характері струментами, є одна загальна, найважнїща риса, що усї вони суть струменти струнні.

Гусли, гусла — слово це, видима річ, походить від старо-славянского гѧсти ⩶ густи, гудїти. Струни, струменти всякі взагалї в народній говірцї, гудуть [hudba — музика по чеському]:

Пливіте гуслоньки, пливіте
Та жалібненько гудїте! [Потебня^*].

В угорській пісні сьпівець каже подати собі гусла і ясує теє:

Най загуду жалї свої! [Головацький^*].

В далеку старовину слово гусли уживало ся, яко загальна збірна назва усяких струнних, музичнїх струментів, подібно як на заході Европи, у середні віки, узивано всїлякі струнні струменти грецьким словом cythara. В історичнїх памятниках лїтератури слово гусли, каже п. Фамінцин, яко струмент сам по собі, подибаєть ся в першій половинї XVI. віку.

Гусла становить широкий, плескуватий, негрубий ящик. В верхню частину сього ящика вроблена тонка дошка, дейка [резонансова], щоб як голоснїще відбивала звука.

Їхали купцї Харківцї
Стали явора рубати
Тонкі гуслоньки тесати. [Потебня^*].

Роблено гусла, як видно, з яворового дерева. В пїснях народнїх любимий епітет гусел — яворові гусла. Епітет цей загальний по всій Славянщинї. З цього ясно, позаяк явір — дерево [plantus] росте переважно в теплих, південних краях, то родиною гусел треба вважати південну Славянщину, з якої вони поширились і далї на північ.

В Галичинї, де від сусїд, західних Славян, назва гусли перейшла і на смичкові струменти, епітет „гусла яворові“ перейшов на скрипку.

Заграй менї, музиченьку, в яворові скрипки. [Головацький^*].

Струни до гусел брали ся металеві, яко найгучнїщі. Може бути, що за предавнїх часів уживано струн волосянних [з кінського волоса], льонових [з льону], може те-ж і кишкових. Що до кількости струн на гуслах, трудно з певністю сказати. По деяких історичних, старинних сьвідоцтвах можна догадувати ся, що давні гусла мали 7—8 струн, по других 5; взявши на увагу „Слово о полку Ігореві“, можна хиляти ся до гадки, що гусла був струмент многострунний. Боян, прототип епічного сьпівця :

То-ж не десять соколів він^[1]
Не на лебедїв пускав;
А своі персти летючі

Він на струни накладав.
І живиї струни самі
Грали славу тим князям.

[Переклад М. Максимовича^*].

Струни з одного кінця навішували ся петельками на мідяні чи інші шпе́ники, а другим кінцем намотувались на кілочки, накручувались і підтягувались до певної високости тона. Грали на гуслах сидючи, поклавши струмент на колїна, або на столї.

Н^о 5. Первісні гусла.

Гусла, в про́тягу більш над 1000 лїт свого істнування [як виводить п. Фамінцин^*], пережили кілька фаз розвою і перфекциї. Найстаріщий нарис первістних гусел знаходить п. Фамінцин на мінятурах до славянської псалтири XIII—XIV. віку.

сторінка

Далї в книзї Гютрі^* [1795. р.] про руські старовинности автор книги подає малюнок гусел, котрі становить гусельна дошка і натягнені на їй пять струн. [Гл. Н^о 5. на стор. 211].

Такі-ж первістного образу гусла описав Фетіс^*.^[2] Він каже: Гусла або горізонтальна гарфа удає з себе особливий струмент; складаєть ся він з тонкої ялинової дошки, вробленої до ящика. На дошці натягнено 5 струн в строї: la, ut, mi, sol, la. Гусла тиї, каже він далї, послугують гуслярови тільки для супроводу сьпівок поважних мельодий або танечних пісень.

На гуслах грає [молодець], красно сьпіває. [Павлї^*].

Француський композитор Боальдіє^*, що був капельмайстром в Петербурзі в р. 1809, записав цїкавий примір супроводу на гусла до української піснї:

Другою фазою в розвою гусел знаменують ся гусла-псалтир, з значно більшим числом струн. Перенесені зі сходу в Европу, гусла-псалтир мали образ трапезиї; в Росиї струмент цей від скошених, заокруглених кутів прибрав форму півкруга, півмісяця.

Н^о 6. Трапезийного образу гусла — псалтир XIV. віку, з закругленими кутами, мало не півокруглі.

В XVIII. віцї гусли стали мати форму клявіра, тільки без клявішів. Це й єсть остання фаза, найдоскональша в

Н^о 6½. Клавіровидні гусла.

розвою гусел, так звані клявіровидні гусла. Трапезийна форма гусел-псалтиря ще тут зостаєть ся, задержуєть ся в рамцї, у котрій лежать струни, але саму цю рамку вкладають в

↑ Роз. Боян — говорить ся в „Слові“.
↑ Знаний історик музики.

|style="padding-right:10px; padding-left:10px; border-right:none; border-left:none;"|

довгастий, плескуватий, чотирокутний ящик. Під струнами, вширш цїлого ящика, простягаєть ся голосна дошка з двома-трьома прорізаними голосниками. Ящик накриваєть ся приробленим на завісах віком і кладеть ся на стіл з 4-ма ніжками.

Н^о 7. Клявіровидні гусла на чотирикутному стільцї.

Ріґельман в кінцї XVIII. віку писав про міських музиків на Вкраїні, що вони добре грають на різних струментах, а те-ж і на гуслах. Річ йде тут про гусла останньої фази розвою, клявіровидні, котрих форма стала ся певною в другій половинї XVIII. віку. Кулїш^* в „Зап. о Юж. Руси“ писав в 50 роках, що на гуслах грали до недавна на Українї старосьвіцькі дворяни, а тепер знайти можна гусла хіба у панотців. Він же сьвідчить, що йому раз тільки трапило ся зустріти в 1853 роцї в Золотоношському повітї полтавської ґубернїї слїпця-старця з гуслами. Клявіровидні гусла можна й доси денеде знайти, яко релїквиї старосьвіцькі по домівках сїльських попів у Полтавщинї. Але вони, нїмі сьвідки минулого, або поневіряють ся на горищах у поросї, або-ж стоять собі, ялові, по кутках яко мебель. Нащадки сучасні не мають нї охоти, нї кебети до гри на їх.

[Конець буде].

Боян.^*

Записки, вістки і замітки.

XI. Конґрес інтернаціональний лїкарський. [Лист до редактора „Зорі“.]... Як звісно, ХІ-тий інт. конґрес лїкарський відбув ся в Римі від 29. марта до 5. цьвітня с. р. Про приготованя не буду згадувати; вони були такі горячкові, як се звичайно буває от хоч би вже перед більшими зборами, або перед якою небудь виставою краєвою, а не то що перед пописом всесьвітним, бо таку цїху мав справдї сей конґрес. Треба признати, що Італїяни взагалї, а Римляни ізза себе докладали всїх сил, щоб все випало як найвеличавійше; і справдї їм се удало ся хоч би вже з того згляду, що число адептів „ветхого“ Ескуляпа перевисшало на сїм конґресї усї дотеперішні разом взявши, бо як голосять урядово, самих лїкарів з'їхалось до 7.000, а разом з иньшими гостями до „конґресїстів“ приналежними і неприналежними можна приняти на яких 15.000. Що тілько людий сторонських з найдальших частий обох півкуль сьвіта старій, і новій Ромі нараз тяжко прийшло ся примістити, се річ ясна, а ще яснїйша, що ізза того були наріканя, бо „ще ся той не вродив, щоби всїм

сторінка

Сторінка:Часопис Зоря. 1894. 09.pdf/21

сторінка

Сторінка:Часопис Зоря. 1894. 09.pdf/22

сторінка

Сторінка:Часопис Зоря. 1894. 09.pdf/23

сторінка

Сторінка:Часопис Зоря. 1894. 09.pdf/24

[1] Драгомановъ^* пише, що во̂дставка єго во̂д Киѣвського универстьеьу була порѣшена министромъ Толстымъ^* ще ранѣйше єго присутности на вѣчу въ Галичи. („Житє і слово“, I., стор. 289.)

[2] Ось-той комитетъ складавъ ся изъ Тимашева^*, министра внутрѣшнихъ справъ, Потапова^*, шефа таємнои полиціѣ, ґр. Дм. Толстого^*, минитра народнои освѣты и зъ М. Юзефовича^*, тайного совѣтника.

[3] Роз. Боян — говорить ся в „Слові“.

[4] Знаний історик музики.

[1]

[2]

[1]

[2]