За українську справу/Перший день вересня
| ◀ День 31. серпня | За українську справу Перший день вересня |
Відворот ▶ |
|
Як уже було згадано, я зайшов коло год. 2.30 рано на особовий двірець. Він був уже занятий Денікінцями. Найвищим денікінським командантом був там полк. Штессель.
Я поінформував у загальних зарисах мого шефа штабу про події, які зайшли і про закінчене перемиря. Міжтим прийшов уже також наказ Начальної Команди до команди ґрупи відступати на Хвастів. Мій шеф штабу видав негайно потрібні доручення, при чому показалося, що за винятком куренів II/2 і II/8, що їх Денікінці роззброїли і вивезли до Дарниці, усі відділи вийшли з Києва.
На самім двірці приняв мене полк. Штессель незвичайно чемно. На цьому місці не можу поминути, щоб не висказати своєї повної пошани до цього повного такту, шляхетного і під кожним оглядом увічливого старшини. Це був зразковий старшина, який без хитрощів і з повною коректністю додержував заключеного перемиря.
Видано нам назад не тільки все, привезене нами до Києва майно, але й те, що ми здобули на двірці від большевиків, зглядно те, що вони на ньому залишили, між тим кілька ваґонів черевиків і одностроїв, як також прегарний зовсім модерний панцирний потяг. Коло полудня, після евакуовання цілого нашого майна, залишила команда ґрупи Київ, ескортована нашим величавим панцирником, який на памятку української столиці, за яку йшло стільки боїв, дістав назву „Київ“.
В хвилині, коли наш потяг вїздив на стацію Пост Подільський, надїхав повною парою з противної сторони потяг, зложений з паровозу і 2 ваґонів. На паровозі повівали два величезні білі прапори. Оба потяги затрималися. З противного потягу висів ґен. Павленко, який їхав з делєґацією на переговори з Бредовом. Приїздив якраз на 24 години запізно. Після привитання поінформував я його про те, що зайшло, повідомив його також про те, що сказав мені Бредов про його особу. Після того ґен. Павленко стратив охоту їхати дальше і завернув. На мій запит, чому його місія так спізнилася, коли була заповіджена вже перед кількома днями, він виправдувався тим, що не мав до розпорядження паровозу.
Аж після появи статті чет. Палієва стало мені ясно, чому ця заповіджена свого часу Урядом У. Н. Р. окрема місія з ґен. Павленком не зявилася аж до 31. VIII. Вона-ж ніколи не була іменована. Її зложили аж після наради міністрів і тому вона спізнилася. Також маю таке скрите підозріння, що Головний Отаман вже 30.VIII., коли він був на фронті під Бояркою, довідався від своїх розвідчиків, що Денікінці є вже на лівім боці Дніпра в найближчій віддалі від Києва. Тому при зустрічі з ґен. Тарнавським у Козятині був такий пригноблений і звідти його упімнення, щоби не входити в ніякі переговори.
Після того ми поїхали разом з ґен. Павленком до Хвастова. Там передав я команду ґрупи полк. Микитці, а сам поїхав з ґен. Павленком до Винниці, щоби особисто здати звіт Начальній Команді.
Після того, як я здав докладний звіт у Начальній Команді, зробив ґен. Павленко засідання делєґації, на яке запросив і мене. Все те, про що я устно поінформував ґен. Павленка, списано протоколярно і цей протокол забрав зі собою ґен. Павленко до Камянця.