За кавказькими хребтами
Іван Ткачук
1. „Стоїть Кавказ високий та…“
Київ: Західня Україна, 1932

„Стоїть Кавказ високий та…“

Саме слово Кавказ якесь чарівне слово. Воно криє в собі багато таємниць. Воно манить кожного цими таємницями. Кавказ оспіваний багатьома поетами. Кавказ всім відомий, Кавказ приманчивий, Кавказ екзотичний. На Кавказ щоліта їдуть сотні тисяч людей відпочивати та любоватися його багатою природою. Про красу Кавказу з великим захопленням розказуватиме кожний, і той, що вже нераз бував там, і той, що ще ніколи й не бачив Кавказу.

А все таки про Кавказ ми дуже мало знаємо.

Здорове кавказьке повітря, прекрасні сніжні хребти гір, що виблискують сніговими кристалами в найгарячіші літні дні, чудові краєвиди, знаменита воєнно-грузинська дорога через головний хребет Кавказу, ціла низка прекрасних курортних місць вздовж побережжя Чорного моря від Батуму аж до Анапи, славні курорти групи Мінеральні Води, екзотична музика і пісня, дуже своєрідні звичаї та побут численних кавказьких народів — оце знає кожний про Кавказ. Мало що більше і я знав, хоч бував на Кавказі двічі. Але цього занадто мало. І слово Кавказ завжди манило мене якоюсь таємничістю. Мене вже не цікавила багата природа та сніжні хребти Кавказу, не цікавила й прославлена воєнно-грузинська дорога, хоч я її не бачив, мене найбільше манило те, що ховає Кавказ у своїх проваллях та долинах, що він криє ген там далеко за своїми сніжно-білими хребтами. Рівнини й долини Закавказзя, окремі радянські соціялістичні республіки, об'єднані в Закавказьку федерацію — ось де багато цікавих несподіванок, що їх заховав високий Кавказ. Побачити, познайомитися з народами Закавказзя, з їх історією, з їх життям, побутом і культурою, оце були мої бажання, що про здійснення їх я дуже часто мріяв. Задовольнити цих бажань не могла жодна географія, жоден справочник. Навпаки, вони ще більше запалюють цікавість.

З якою ж великою радістю я збирався в дорогу 27 червня 1931 року, попавши до складу делеґації, що їхала з Харкова до Тифлісу проводити декаду української культури на Закавказзі.

Декада української культури на Закавказзі це одна з тих різновидних форм братання трудящих великої сім'ї народів СРСР. Тільки пролетарська революція дала можливість трудящим численних національностей колишньої царської Росії — „тюрми народів“ об'єднатися в одну братню сім'ю народів.

Перекличка окремих республік, соціялістичне змагання між ними, обмін всякими делеґаціями, обмін досвідом роботи, декади і тижневники, взаємна допомога, обмін культурними надбаннями — все це ті форми взаємного ознайомлення, зближення і братання між трудящими масами різних національностей окремих республік і областей. Всі ці форми підносять нову хвилю ентузіязму і служать будівництву нової пролетарської культури єдиної по своєму змісту і суті та різноманітної своїми національними формами. Тому то державні і громадсько-культурні організації радянської Грузії з таким великим захопленням підхопили ініціятиву державних і культурно-громадських організацій України про переведення декади української культури на Закавказзі, на зразок тих, що вже проводилась в Росії і Білорусі. Спочатку був плян провести цю декаду тільки в столиці Грузії, в місті Тифлісі, але за згодою представників радянського уряду Закавказзя і Грузії масштаб і програму декади значно поширено і вирішено охопити декадою всю Закавказьку федерацію. Декада мала розпочатися в перших днях липня. Комітет по проведенню декади організований з представників державних, партійних і громадсько-культурних організацій Грузії почав працювати в початку червня.

19 червня до Тифлісу приїхала перша частина української делеґації, а 27 червня прибув до Тифлісу державний столичний теарт України „Березіль“ в повному свойому складі.

28 червня вранці виїхала з Харкова основна частина делеґації, в склад котрої і я попав. Весь склад делеґації їхав окремим вагоном. Сім письменників, оперовий співак заслужений артист республіки Паторжинський, представники різних громадських орґанізацій оце склад делеґації. Словом, товариство таке добірне, що можна їхати такою комуною навіть кругом світа і дорога не дошкулить. Коли б описати точно триденне життя в цьому вагоні зі всіма тими спогадами, анекдотами, співами і серйозними розмовами, що відбувались за весь час подорожі, то це була би дуже цікава книжка. Але це не входить зараз у мій плян і я цей бік справи залишаю на інший раз. А зараз важно чим швидше доїхати і побачити Тифліс та Закавказзя. Побачити те, що ховає за своїми сніжними хребтами Кавказ. До цього готуюся і я, і мої товариші по вагону, плянуючи, що ми будемо робити там, як розподілимо свої сили, щоби найкраще обслужити декаду, найбільше зробити, і найкраще познайомитися з життям закавказьких народів. Рівно через добу наш поїзд був уже на станції Мінеральні Води. Ми вже доїхали до північного склону Кавказу і розмови про плян та розподіл роботи пожвавлювались, а цікавість у всіх щодалі то більше загорялась.