За всіх скажу
Олекса Влизько
Осінь
Київ: Видавництво письменників „Маса“, 1927
ОСІНЬ
 
I

Із мечем завітав. На порозі
Поклонився. — Ввійшов і сів…
…Я по свойому вітер і осінь,
По юнацькому зрозумів: —

Хан шумить і кошлатиться пуща,
Хай торішнє з листочками мре!
Це живе,
 молоде,
 невмируще —
Одрубало
 зогниле,
 старе!


II

В басаман-пожари
Вшеметався хутір,
Ще й у пожовть-хмари
Небеса закуті.

Ще й холодний вітер,
Вітер над обору, —
Одтинає віти,
Віти з осокору.


III

Біга осінь, — пужить кіями
Землю-матінку сиру,
З навісними вереміями
Віє мряку на пару.

І росте землиця гулями,
Купиною в коліях.
І кричать, кричать зозулями
Темні ночі по гаях.


IV

А чи знали ви осінь веселу,
А чи знали ви осінь-вогонь, —
Отоді, як солом'яні села
Над токами розбуркують сонь!?

А чи знали ви, бачили, чули,
Як тремтить селюківська душа
Під осіннім, під вітерним гулом
З-за простого книша!?

Що йому до осінньої „туги“,
До осінніх порепаних хмар! —
Він не чує ні вітру, ні хуги,
Тільки руки,
Та серце,
Та жар!