Кобзарь (1876)/Том 2/Зацвіла в долині
| ◀ Мати-покритка | Кобзарь. Том 2 Зацвіла в долині |
Неначе праведних дітей ▶ |
|
|
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина. [1]
Лгобо-любо стало, —
Пташечка зраділа
І защебетала...
Почула дівчина [2]
І, в білій свитині,
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.
І вийшов до неї
З зеленого гаю
Козак молоденький:
Цілує, вітає.
За руки хватає.
І йдуть по долині
Тихою ходою
І йдучи співають,
Як діточок двоє;
Під тую калину
Прийшли, посідали,
І поцілувались...
Якого-ж ми раю
У Бога [3] благаєм!
І самі не знаєм!
Рай у вічі лізе,
А ми в церкву лізем
Заплющивши очі:
Такого не хочем!
Сказав би я правду,
Та що з неї буде?
Самому завадить,
А попам та людям
Однаково буде!