Етноґрафічний збірник/35/Як відбувають ся коляди у Гуцулів
| ◀ Передне слово | Етноґрафічний збірник. Том 35 під ред. Володимир Гнатюк Як відбувають ся коляди у Гуцулів |
Подвірна колядка ▶ |
|
|
Нї одним роковим сєткам так си ни радуют люде, єк риздвєним. Та ни до сєток иде радисть, шо будут сєтки, але до тої утїхи, того звичєю, єкий тогди обходи наш гуцульский нарид. Кожде, ци мале, ци велике, радує си, шо диждало видїти та побути на тих гардешистих веселих колєдничках. Ни на одний молодици та дївчєнї аж шкіра ріпає си, тріскат, так би рада, аби чім борше прийшли ти риздвєні сєтки, шоби мож з колєдничками погуляти аж до наслїдку.
Шєй пилипивка ни настане, єк вже говорє мижи собов люде, а найбирше то вже чєлїдь: А ци вере хло’ мут ходити колєдники сего року? Ба найко котрі, а хто вере коло нас ме ходити за березу?
Єк настане вже пилипивка, то тогди тоти, шо їх корти ходити в колєдники, прирєхтовуют собі: Скрипники скрипки муштруют та виломнєют си, аби добре мочі грати до колєди та до данцив, а березї аби мож уложувати за єго голосом до співанок. Тримбіташі нотуют собі в голові игри до круглєків, до плєсив, пидвиконної, умерскої, та всєляких веселих игрий, аби оден проти одного мих єк май мудрішше зайграти в тримбіту, аби єго над усї колєдницкі тримбіташі люде найлїпше фалили, шо мудро йграє. Плєсаки знов учют ци добре плєсив, аби си ни милили та виломнєют ци сами плєсати, аби то вдати, єк де тай передь ким заплєсати, аби си чєсом ни наїсти устиду по самі вуха, шо ни умів добре плєсати, тай мало або й нїчьо ни виплєсав.
Кождий колєдник, ходь би й старий був, пригадує собі співанки, аби дес чєсом и вин мих єкус співаночку заспівати, а тоти, шо мают охоту до данцив, то знов виучют ци, аби мочі єк найлїпше гуляти. Бо таких колєдників, шо лиш би си возили в колєдниках, тай мало співают, то дуже люде ни любє, бо кажут: „Єк мают бути колєдники, то най будут, то вже раз колєдники. Аби могли ци на колопнї добре загуляти, ци поспівати, ци файно поплєсати прото, аби сорому ни було. Таким колєдникам ни жєль и коледу дати файну, файно їх приймати, бо чьоловік так собі з ними побуде, шо на цїлий рик весело єму буде. А єк си зберут єкіс дїдорсани, тапалаґи, талпасні, пусті, шо лиш си возє, та гутє отєк трути, то на такі шкода кошту, тай ни варт їх навіть и в хату пускати“.
Нираз така табора обмиє футко свою околицу, а такі бигме ходє голодні, єк котюги, а шо вже з них си люде натєпкуют, то далї ни иде. Тай шє до того нїчьо сєте заколєдуют. Коли знов табора, в котрий си доберут добрі, усї рєдні колєдники, ледви обхожує за ничь одну, дві хатї, а чєсом и в одний хатї си виднуют, їсти, пити ни годни вже, ай гроші їм си сиплют, єк вода. Тай кождий таких колєдників люби и дуже файно їх приймає, тай уже з гори запрошує їх: „Дивіт ци, панове колєдникове, тай ви панї березо, абесте си й нарик такі усї рєдні зибрали тай мою хату ни оминули! Коби Бих дав диждати, то я си май буду знати, єк пид вас пидлагожєти, бо бигме є для кого. Оце колєдники! Шо варт, то варт“.
Колєдники кунтентні, шо їх так вельбє и собі дєкуют ґаздам: „Дєкуємо, декуємо, дай вам, Боже, шєстє, здоровє за ваш привіт, най вам Бих в стократ бирше навіти. Кобих лиш диждали, а ми вас ни лишимо нїколи“. — А чєсом додают на збитки: „А єк вам так за нами дуже лежи, то держіт нас аж и до нарик, а бізивно вас ни оминемо“.
Звичєйно в колєдники идут такі, шо ходили вже по кільканацїть років в колєдниках тай знают добре тому звич. Уже наперед знают, де їх мут добре приймати, а де май гей так, а знов де и в хату навіть ни мут пускати. Тай знают, де и єк кождому ґаздї в єго хатї треба виддати гонир, шоби си єму вдав. Бо ни кождий ґазда люби однако. Молодих колєдників доберают таки на то, аби си приучювали, шоби знали рєдно, єк си має в колєдї ходити.
Берези то вже цїлу пилипивку собі колєдуют колєди, аби добре знали вести на памнєть колєди, аби си витак з него ни смієли люде, шо си путає та ни уміє добре вести колєди, вінчьованя, и колєдників, бо то все залежи на березї, бо єго всї колєдники добре мусє слухати.
Котрий береза знає єк найбирше усїляких укладів в колєдах, у вінчьованях, у дєкованях, а знає до того богато всїляких схараманив, уміє добре кождому ґаздї й ґаздини удати пити за волев, то почерез него всїх би колєдників ґазди у пазуху клали, а при виборі на риздво то кожда табора бере такого березу на вирви так, шо вин ни знає навіть чєсом и сам шо дїєти тай з котров таборов ити. Но а це є великий гонир для такого берези, єк над ним си так дуже рвут.
Нираз так си трафи, шо то бідний чьоловік, нїхто за цїлий рик на него и гадков ни верже, але на Риздво то шо май фрунт ґазди у селї просє, аби вин йшов з ними за березу, або аби ишов в їх ревір колєдувати. Тимунь кождий береза муси учіти си усїх звичєїв давних, старовіцких, тих, шо люде до них звикли и їх лиш одних хотє. Бо аби єкі то ни були колєди файні, то їх люде ни любє, уни лиш любє таки свої давні, старовіцкі колєди.
Станїславівский владика був остро виступив перед кількома роками против наших звичєїв колєдницких и против наших колєд, кажучі; „То поганцкий звичєй колєди! А шє такі, єк ту у вас на Гуцулах колєди, то вже цїлком ни хрестіянскі, а ті ваші звичєї то безбожні, єкі ви виробєете в колєдниках“. — Заборонив остро попам пускати колєдники після нашего давного звичю, лиш аби ишли так, єк туда на долах дес кажут, шо ходє колєдуючі, отєк буком молотїчі, з одної хати раз два до другої.
Попи и так ни дуже були до наших гуцулских звичів добрі и дивили си кривим оком на нашу моду, а тепер єк дав їм владика потуку, то вни вже цїлком гадали, шо вже все перевернут з окрашем. Але то гов! Нарид ни бики, звичь, обрєд старовіцкий — то ни мітуса.
Заказали попи на Риздво, отєк ни поледви з почєтком 1907 року, ити колєдникам з набутками. Заказали скрипку, тримбіту, плєс, гулянє на колониї й співанки гуцулскі — одним словом кажучі сказали, аби ходили по церковному, побожно, так єк ходє колєдники по долах.
Господи, шо то си завів за рейвах, най лиш Бих борони. Зачєли всї люде говорити, шо то вже попи хотє віру скасувати нашу давну, бо в нас говорє так, шо доки писанки пишут и доки колєдники ходє, то доти и наша віра руска буде на світї. В деєких селах цїлком си сперли люде ити колєдувати на церкву, а пишли колєдувати після стародавного звичю, але на свіцкі цїли. Знов в деєких селах попи боєли си дразнити людий и мало шо сперали, а порештї пустили після гуцулского звичю говорєчі: „Идїт, єк собі хочєте, то нас ни обходи, бо ми вам ни позволєємо жєдних набутків“. — Але колєдники на це ни фівкали, лиш робили своє. Єк ходили після давних звичєїв, так ходє й тепер, лиш ни вид дуже давного чєсу в деєких селах скасували колєду брати, то є, хлїб й зерно, а то через то, шо говорєт, шо тепер тєжкі чєси, доста й гроший на колєду.
Вже вид Ників зачінают люде прирєхтовувати си до колєдників. Кождий ревір збераєт ци, шо май фрунтові ґазди й впливові у тим кутї и вадиковуют мижи собов бирше менче, ци мают ити колєдники, котрий береза має ити в їх бик й здебирше котрі колєдники. Знов усеймовуют собі, де си мают зберати колєдники и в єким порєдку мают ити вид хати до хати, та де має бути розплєс колєдницкий.
Звичєйно тогди на Николи є дві противні партії людий. Одни є за колєдниками, а знов є й такі, шо вни є против колєдників. Ни одни є мижи противниками й такі, шо сами би ради ити в колєдниках, але шо вни до колєдників низдалі, або їх люде нинавидє и через то їх ни берут нїколи, а їм за се кривда и тимунь вни адикуют проти колєди, але однако инчими шпітаками, бо прилучюют ци до скупиндрясив, шо шкодуют пара корон на кошт; а знов єк идут вже колєдники, то їм ни випадат ни приймати колєдників и тимунь говорє проти колєдників отими бирше менче словами: „Тепер всєка біда нам доста вже доколєдовує, на що нам колєдників? То все драчя, кошт на громаду. Пип казав нам нираз, шо то би бирший був хосен, єк би ти гроші люде добровилно без колєди зложєли до церкви, шо би хто втєкав дати. То би красше було. А так то ни колєди, але гріхи“!
Та однако звичєйно прихєльників колєдницких є бирше и перекричюют противників, бо нираз и до острих сварок приходи мижи одними и другими. Прихєльники говорє: „Гї на вас! Устидайте си! Ви ни хочєте вже того, шо сми диждали, шо обходили наші дєдї й предїди. Нам вилно колєдувати, на шо ми хочємо, а ни кончє гроші обертати на церкву. Нам тут пип ни до розказу, але ми сами. Єк ни идут колєдники, то за шо, тай на шо нїс бих гроші попови? Ми в колєдники будим ити, тай будим пускати, тай приймати так, єк доси; ни збіднїли сми тим до тепер, тай чій ни пидим в старцї й вид тепер, ійга! Та тілько ходь маємо веселости в серци! А хто нинавиди на колєдники, або єму ни рихт, то най ни приймає, а про него си обийде, бо колєдники мают доста коло кого ходити“.
Майже завжде вже по службі на Николи всї си помирє и хотє колєдники пускати. Понайменовуют собі березив, аби на Риздво ни бути сміхом, а берези борше пидмаґулюют собі котре себнїшших колєдників, шоби їх табора була єк найдобирнїйшя.
Кілька ґазд з села входє до попа и кажут, шоби вголосив на нарид в церкві, шо сего року мут ити колєдники и на кілько таборий. Тогди пип по службі оголошує в церкві, шо мут ити колєдники, єк завжде на тілько, а тілько таборий. Люде вже знаючі, шо колєдники мут ити, розходє си в верхє по хатах, широко розговорюючі про сварку над колєдниками та вже з гори вішюючі, єкі то будут колєдники сего року та котрий таборі буде си найлїпше вести.
Дуже раненько на Риздво сходєт ци люде до церкви. Ни оден є такий чьоловік, шо майже цїлий рик ни ходи до церкви, але на Риздво йде. Та ни прес побожнисть сходєг си люде до церкви, але через то, шоби шош видїти та чюти про колєдники. Тоти, шо мают надїгу ити в колєдники, вже идут бирше менче прирєхтовані вид разу до церкви, хоть до цего ни признают ци, бо хотє, шоби шє їх трохє попанькали люде!
По службі виходє люде з церкви и де в єких селах идут старші вибирцї з дзвинками в руках три рази довкруги церкви колєдуючі, а за ними колєдники гурмами и колєдуют:
На сєте сєто, на сєте Риздво,
Дай Боже!*
Ми колєднички ой тутки прийшли
Колєдувати, цес дим витати,
Цес дим витати, божую церкву.
Церкву витати, колєдників позберати,
Ой колєдничків, хлопцїв молодцїв.
Ой ми вибирцї, славні завидцї,
Ой тутки собі позбераемо,
Ой славні ґазди тай колєднички.
Ой звидси ми си йа розийдемо,
В високі гори, у рускі села,
У люцкі хати, мир хрестиянский,
Шєстєм, здоровєм все повитати!
Шєстєм, здоровєм, сими сєтками,
Сими сєтками, многа лїтами,
Все рик вид року, токма до віку!
Єк обийдут церкву всї три рази, тогди шо май фрунт добрі колєдники з усїх таборий и берези, кілько їх є вид кождої табори, идут в сам перед до попа колєдувати. Плєсаки идут три рази плєшучі ид розоденциї попивский вперед колєдників, парами по два, до барток привєзуют собі дзвинки, бартки кладут на плечя и легонько ними помахуют, при чім дзвинки поцоркуют. Плєсаки здрибна поступают, з легоньки пидскакуючі, то на одний нозї, то на другий и при тим плєшут и говорє, єк идут перший раз до розоденциї:
Ой зза горочьки, зза калиночки,
Ми колєднички з Україночки!
Видходє поступаючі си назадусть, а де нима місця, то си обертают назад и плєшут далї:
В гуцулскі села, в високі ґрунї,
В гори, долини, до сеї хати.
До сеї хати ґречного пана,
Ґречного пана, ой пана отця.
Знов си обертают, або виходє назадусть плєшучі:
Коли є ласка нас принимати,
Ой колєдників в хату пускати.
Приходє плєсаки третий раз плєшучі:
Миж вінчуєм вас шєстєм, здоровєм,
Сими свєтками на многа лїта.
При тим плєсаки знимают лївов руков шєпки з голови, клонєют ци тричі домови, а правов руков викручюют остро бартками и сильно дзвонє в свої дзвинки.
Плєсаки перестают плєсати, тримбіташ з скрипником лишєют грати до плєсу, а зайграют пара чєсинок веселої гуцулскої гри. Скрипник зачінат муштрувати скрипку до колєди пид викни и на знак найстаршего берези, єкий задзвони тричі в свий дзвинок, колєдники стают пид викни до колєди. Скрипник зачінат грати колєду, а тримбіташ играє полонинцкого кружлєка. Береза зачинає колєдувати, а колєдники за ним при кождим разї: „Ой дай Боже!“ поцоркочюючі дзвинками и придупкуючі до темпа ногами, колєдуют:
Ми д’ цему дому чьом д’ веселому,
Дай Боже!*
Ми всу ничку вай ни спали,
Ой ходили, сумували.
Питали ми си доброго ґазди,
Допитали си ґречного пана,
Ґречного пана, нашего отця (або имя ґазди).
Ци дома, дома, ой ґречний пане?
Ой ми знаємо, шо ви є дома.
Ой сидит собі я в чьола стола,
Ой в чьола стола, в єворового.
Ой ходит єму Госпидь у дому,
Та роздаючі шєстє, здоровє.
Ой в дим здоровє на чєлядочку,
По дворі шєстє на худобочьку.
Вінчуємо вас шєстєм, здоровєм,
Сими сєтками, многа лїтами,
Все рик вид року, токма до віку,
Ни сам з собою, з усев чєлєдов.
Ой ґречний пишний, ой наш ти пане,
Вийдїте ид нам, подєкуйте нам,
Ой шо миж вам сколєдували,
Повінчували, тай повитали
Шєсливим роком, многа лїтами,
Многа лїтами, сєтим Рождеством,
Тай из ґаздинев, из дїточками,
Йа всїх посполу, шо в вашим дому.
При тих словах виходит пип з розоденциї и запрошує колєдників до себе до покою.
Тогди си там набиває богато всєких цїкавих, а решта, кого ни пускают, жде на дворі, доки ни вийдут вид попа колєдники.
Де в єких селах, а найдузше видколи зачєли попи виступати проти колєдників и їх звичєїв, богато є так, що вже залишили колєду наокола церкви, и плєс до попа на колєду в попа пид викни, лиш виходит старший брат з дзвинком в руках, подзвонюючі дзвинком, и запрошує людий: „Панове ґазди, колєдникови! Хто би ласкав в колєду, то прошу до попа“. Правда, такий звичєй ни вдаєт ци богато людем. Вни на то видповідают мижи собов тяпкуючі: „Ає, кличют до попа, отєк свиний до корита. Икіс тапалаґи пусті позберают ци, шо нима з чім навіть заговорити, а ни то, на шо си подавити. Та ци хя? Бигме так, ни мали бих шо робити та бічі до попа зазерати, може би ику кістку дали? От єк було бувало, то й варт си було подивити, а тепер то бигме нехарь, нима ничьо“.
Однако прото ни розходєт ци люде, а богато цїкавих жде, шоби знати, хто в їх бик ме йти в колєдниках.
В попа колєдуют колєдники звичєйно колєду таку, в єкий си згадує про Риздво Суса Хреста та про Пречєсту Дїву. В Жєбю Слупійцї кодєдуют попови:
Коло керницї, коло теплицї,
Там сєтї сєтцї воду сєтили,
Воду сєтили, хрест загубили і т. д.
Або знов колєдуют:
На сєте сєто, на сєте Риздво,
Свєта Пречєста дитє вродила і т. д.
Єк вже скінчєют в попа колєду, тогди си розлучюют на табори и кожда табора має свою скриньку, а береза свий хрест, перевєзаний повісмом ленєним. На задвирю стают колєдники в колесо, кладут собі бартки на праве плечє, ловєт ци широко руками один за одного, змітуют шєпки на стрип в середину й берут попа межи себе. Скрипник зачінає йграти в скрипку круглєка, а тримбіташ в тримбіту, всї колєдники зачінают легонько на пальцях ви кожду ногу по два рази раз пораз пидскакувати и ни великим кроком крутити си круглєка за сонцем співаючі круглєка:
О́т там, о́там на́ верше́чку,
Молоти́ли хлопцї гре́чьку.
Анї гре́чьки, нї поло́ви,
А в дївчєни чьо́рні брови.
При сих словах, єк їх скінчєют, сїдают по шисть раз всї, раз пораз гайдуків, викрикуючі: Ух ух, у га га-га, ух, ух!
Зачінаючі слова:
Апу, хло́пцї, за́ пидкови!
Схоплєют ци всї вид гайдука разом и зачінают ци далї крутити круглєка співаючі:
Бо́ в дївчєни га́рні брови!
Чьо́рні брови на́малюю,
Біле лице по́цулую.
Из запа́ски зро́бю две́рі,
Са́мий лєжу до постелї.
Фа́ртушинов за́стелю си,
Білим личком при́тулю си.
Зачінаючі дальші слова, сїдают знов гайдуків, аж доки не скінчєют їх:
Ми ту́т пили, ми ту́т їли,
Би си ва́м бжьо́ли роїли.
При скінчєню сих слив лишєют гайдука, а далі си крутє круглєка и співают:
Сидїв когут на вербі,
Пустив коси до земнї.
При сих словах всї си клонє понови, єкий стоєв мижи ними в серединї и вид разу розхапуют кождий свою шєпку та дєкуют попови:
Ой дєкуємо за ваш привіт шєстєм, здоровєм, многа лїтами!
Потим кожда табора розходит си в свий бик, видпроважувана людьми, єкі ждали на колєдники. Люди си питают, в єкім чесї бирше менче будут колєдники коло них, шоби знали, коли си надїєти.
Попри церковні колєдники, шо гроші заколєдовані повертают на удержанє своєї церкви, єкі богато залежні вид попа и через то ни виконуют усї звичєї колєдницкі так, єк то бувало здавну та за се ни є так дуже до вподоби людем. Тимунь ходє й колєдники свіцкі, єкі ни є цілком залежні вид попа и заколєдовані гроші обертают на народні цїли. Вид коли у нас поотворювано „Сїчи“ и зачєли ходити в колєдниках „Сїчовики“, то сих колєдників називают у нас загально скризь колєдниками „козацкими“.
„Козацкі колєдники“ ходе так само, єк церковні, лишень буйнїшше, бо доконуют всї звичєї давні, шо си людем лїпше подобає, бо нираз говорє люде мижи собов: Єк мут ити „козаки“, то бигме тих варт приймати в хату, а церковні боєт ци попа, то тим лиш винесу на двир колєду.
И видколи взєли свіцкі „козацкі коледники“ силу мижи людьми, и зачєли люди лїпше козаків приймати, то й попи позволєт усе потихоньки церковним колєдникам ити після давного звичю.
Дивіт ци, панове колєдникове, научєє береза — аби ви хло’ ни робили сорому винї тай сами собі мижи людьми. Будьте веселі, єдерні тепер, єк йдемо хата вид хати; співайте, грайте си, аби всї видїли, шо йдут добрі, цїкаві колєдники, то ни бий си, аби хоть єк нас ни мали гадки пускати, то чєлїдь си скуражи тай пидобє мушін, шо пустє в хату, а мут так приймати, шо відий. Знов треба си дивити, де гей так приймают, або нима перед ким, то там все робити на поперек, аби си зашібсти на далї, але де треба, то ходь аби зараз гиб, сила и охота муси бути, а ни бий си, шо ни буде нам гонир, — я вже тому добре прубний.
Но, бо, ми це розуміємо, але спершу треба завжде на се повважити, бо витак лиш можна шептати! — додают колєдники нїби для уваги березї. Ба найко, єк нас мут приймати в тий або в тий хатї. Ми такі, шо шє мало, або й нї раз ни ходили в колєдниках.
В тим ґруни маємо так облетіти, єк буря, бо ни бий си, ни нападет ки коритниця, меш шє просити їсти. Але в тий хатї треба си видновати. На оцим ґруни годї си вирвати, так шіре приймают! — говорє старіші и прубнїшші колєдники молодшим.
Єк дес си зближуют до поважного ґазди, до старого колєдника, або до такого, шо зараз гарштелює, єк би шо так ни вдав в дечім, єк має бути, або єк вислухає, та видивит ци, шо так ни йде, єк має бути, то вже й нїчьо ни каже, але єка робота, така и плата, а витак на другий рик ни хочє навіть такого березу з колєдниками за кару в хату пускати. Перед такого ґазди хатов оден з колєдників, котрий вже знає або и береза єк знакомий в тим кутї, шє раз остро напоминає колєдників, шо тай єк робити, аби вгодити тому ґазді, шоби єго ни розсердити тай ни набрати си сорому.
Раз два лагодьте, а чюй, бигме вже ни делеко чюти тримбіту, идут зараз суда колєдники. Нираз борше котре перше учює колєдників, дає знати в хату. А колєдників так вислухаюг, так визерают, єк ґаня дожю. Вже знают з гори, коли прийдут колєдники, бо знают порєдок хатий, в єким ходє колєдники, а знов знак про колєдників дає тримбіта, бо тримбіташ муси йграти, коли приходє ид хатї и коли видходє з хати колєдники.
Коли є прихєльві ґаздам мижи колєдниками єкі, и ек файні колєдники, то кождий си лагоди, єк може, говорєчі: Треба файно приймити сих колєдничків, бо є кого, а так файно ходє, шо варт, так єк має бути. Але єк идут ни в плит, ни в ворота колєдники, або єк си зберут чєсом єкіс самі такі, шо ходьби хотїли, то ни годни або таки лихо уміют, то за такі говоре люде: Хєй сараки, та на тоти лиш шкода кошту та чєсу! Вибегакают тай утуда на псю маму!
Єк вже зближуют си колєдники ид хатї, то домашні всї си запрєтуют в хату, ґазда сїдає мижи викна и дивит ци, єк идут колєдники ид хатї до него.
Колєдники плєшучі идут так, єк я описав прихід до попа. Насамперед идут співаючі всєкі співанки, котрий єкої уміє, витак коло самої хати на знак дзвинка у берези все втихає, скрипка зачінає грати до плєсу, тримбіташ в тримбіту грає до плєсу, а колєдники разом з плєсаками зачінают тричі ити плєшучі до хати и назад:
Ой зза горочки, зза калиночки і т. д.
Єк скінчєєют плєс, приходє пид викно поличєне, стают коло викна лицем до хати и колєдуют, так само, єк у попа. Коли ни приймают в ту хату, то одно з домашних виноси там шош на хрест пара ґрейцарив и повісмо, говорєчі: Прошу, на шо втєкаємо, а за бирше вибачєйте. — Колєдники кажут: Дєкуємо, дєкуємо, дай вам Боже, здоровя та встократ бирше за ваш навіт, шо ви пас навітили. — По сим береза виходи, а за ним колєдники граючі, співаючі идут далї до другої хати.
В тий хатї, де приймают, виходи ґазда, а єк нима ґазди, то ґаздиня до колєдників и чємно запрошує отворєючі двері: Прошу, прошу близше, панове колєдникове. Дай вам, Боже, здоровє, шосте загостили, ни оминули, та шо сми диждали. Позволь, Господи, вид сегодне и за рик так диждати в мирности та у веселости. — Де май є буйнїшші ґазди, подуфалі, то єк колєдники колєдуют на дворі пид викни та плєшут, то ураз боркают з пістолєт. Нираз си лучєє, шо й шиби пукают у викнах вид голосу великого.
В хату иде завжде передний береза з хрестом в руках. Ґаздиня домашна перевєзуе хрест ленєним повісмом и то в кождий хатї, бо в нас вірют в то, шо єк буде страшний суд и пидут грішники вже у пекло, то кажут, шо Пречєста Дїва собі випросила у Господа таке, шо єк си скінчєе страшний суд, то Пречєста Дїва має умочєти тричі в пекло мижи грішні душі тим повісмом, шо си ним перевєзує хрест на колєдї, и котрі тогди пмут ци грішники за то повісмо, то Пречєста Дїва їх виретує и вни будут спасенні.
Береза кладе хрест з дзвинками на серед стола, а свою шєпку в кут мижи лавицї и сам сїдає за стив. Тот, шо носи скриньку, кладе єї таки на стив коло дзвинка березиного. Всї коледники сїдают за стив, скринник завжде коло застівного викна, ни далеко вид берези, все с краю.
Скрипка зачінає грати веселої, ґазди стают чєстувати колєдників горівков, гарбатов, а деєкі и пивом, молоком солодким. Колєдники мают співати гуцулскі співанки гуртом такі, шо їх всї колєдники знают, а на запит берези: Ци можна трошки на колопнї? Ґазда звичєйно видповідає: Проше, Богу дєкувати, шо сми дочєкали цего. Встают кілька добрих данцивників з мижи колєдників и зачінают гуляти з домашнов ґаздинев, або гостями, єк є в хатї, а єк нима никого, то и сами колєдники гуляют. Другі колєдники, котрі ни гуляют, співают, або розказуют про свої пригоди колєдницкі, а котрий є добрий мінтар, крої єкіс харамани, шо всї си сміют до влєгу.
Єк уздрит береза, шо вже си розвеселили трохє домашні, засуває си за стив и дзвони в дзвонок, а колєдники все лишєют и идут за стив, кождий на своє місце.
Береза, єкий веде колєду, ни смієт ци никуда роззерати, бо скоро би си дес задивив, так вид разу может ци замилити, шо для берези є великий сором.
В деєких селах, а майже скризь понад білим Черемшем, колєдуют лиш одну колєду всїм в хатї загальну, в єкій при зчінаню и вінчованю всїх си згадує.
От приміром:
Славен єс, Боже, по всему світу,
Гей дай Боже!*
Йе по всїх церквах, по манастирях,
По манастирях, по люцких домах.
И ви є славні, наш ґосподарю,
Наш ґосподарю, пане Дмитрику.
Єкі ви славні в наший громадї,
В наший громадї тай у порадї!
Ой бо є славна ваша ґаздиня,
Ой славна, пишна, паня Параска.
Ой бо в вас славні ваші дїточьки,
Ваші дїточьки, єк пуговички.
Де май порєдні ґазди, добре приймают и дїти великі, то виказуєт си кождому на имнє. Витак си зачінає колєдувати колєду, єку де подобає си березї, а єк докінчєє береза колєду, то знов так само всїх загально вінчує, кождого на имнє. Бирше колєдий ни колєдуют, лиш си набувают, а єк єке хочє, парубок, або дївка собі осибної колєди, то треба заплатити, хотьби бодай пєть ґрейцерив, а тогди єму колєдуют самому.
Инчий звичий є в Жєбю, в Криворивни та Єсенові Горішним. В сих селах за одну плату маєт ци колєдувати осибну колєду ґаздї, ґаздини, парубкови, дївцї, и дїтем малим. Нираз такі колєдки таки добре намучіют колєдників, дотє кождому сколєдуй.
Трафєє си й так, шо є богато таких домашних, шо си зрікают колєди на річь довшеї забави, говорєчі: Шо си маєте мучіти та карати минї с колєдов, то я вам дарую. Волїєте погуляти за то! Але колєдники рідко де на то уважєют и доконуют таки своє говорєчі: Поклавши си грибом, мусимо лїсти в кошіль.
Насамперед колєдуют найстаршему у хатї и так зходє аж на найменчего. Єк колєдуют ґаздї, то уживают переспіву в колєдї: Радуй си, земне, син народив си, радуй си. А єк коледуют ґаздини, то вживают переспіву в колєдї: Славен єс, Боже, по всему світу, славен єс. Вдовицям, вдивцям, молодшим ґаздам: В недїлю рано зелене вино, зелене. Молодєкам — парубкам, дївчєгам, дїтем, або й дуже молодим ґаздиням, от нивісткам, годованкам, де є шє стариня, вживают переспіву: Дай Боже!
Колєдники єк виколєдуют одному колєду, то ни колєдуют борше раз другому, але співают, гуляют, а витак знов колєдуют другу колєду, аж на кінци всїм доколєдуют, так перериваючі співанками, данцями та всїлякими хараманами.
Ґаздї колєдуют колєдий, в єких бирше си згадує про Христа, страсти; ґаздини колєдуют у нас суда в Жєбю найбирше:
Коло керницї, коло теплицї
Там сєкі сєтцї хрест загубили і т. д.
Колєди ґаздї и ґаздини закінчюют вінчьованєм:
Дай же вам, Боже, шо в поли врожай,
Йа в току буйно, в пасїцї рийно,
По дворі збрийно, в коморі повно,
Йа в домі склинно на чєладочьку,
По дворі шєстя на худобочьку,
На худобочьку, на роговую,
На роговую, тай шє дрибную.
Найже вам буде Бих на дорозї,
На кождим броду, на перевозї.
Ми вас вінчуєм шєстєм, здоровєм,
Сими свєтками всей Риздвєними,
Виттак прийшлими тай Зеленими.
Єк ґаздини то :
Ой за сим словом бувай здорова,
Ни сама з собов, а з ґосподарем.
Єк є дїти:
Ой з ґосподарем, тай з дїточьками.
Єк ґаздї то:
Ой за сим словом будже нам здоров,
Ой ни сам з собов, а из ґаздинев,
Ой из ґаздинев тай з дїточками,
Ой всїх посполу, шо в вашим дому,
Все рик вид року, токма до віку.
При сих словах бере береза и колєдники дзвинки в руки и єк докінчєє: Токма до віку, задзвонї всї дзвинки, а береза говори: Вінчюємо вас шєстєм, здоровєм, сими сєтками и пришлим роком. Дай вам, Боже, шєсте, здоровє, та многа лїта!
Ґазда, єкий слухав колєди, ци ґаздиня, встає и говори: Дєкуємо, дєкуємо. Дай, Боже, и вам здоровє, абисте диждали шє и на рик.
Парубкови колєдуют всїляких, а миж инчими нашя жєбивска-маґурска:
Ой из за гори, зза полонини,
Дай Боже!*
Стали димове, стали стовпове.
То ни димове, кінцке духове.
Я у тим диму два духи славні:
Ой одно славний коню вороний,
А шє славнїшший, а шє ґречнїшший,
Ой ґречний пане, тай пане Юро.
Деж би ти бавив, ой ґречний пане?
Ой я ходив тричі в пислї,
Вид нашої королечки,
До вгорскої цїсаречки.
Три Вгорянцї полюбили,
Полюбили, тай дарили.
Одна любила — коня дарила,
Коня дарила, сама йшла піше.
Друга любила — шєпку ушила.
Трета любила — перо купила.
Ой тото перо перевивано
Я в ледїня за шєпочьков,
В пана Юри закитичяно.
Ой вид коника місєцю світи,
Ой вид шєпочьки зорі зорают,
Ой а вид перця сонечко сяє.
Ой вінчуємо вас та з панї отцем,
Та з панї отцем и з панї матков,
Зеленим вінцем, файнов дївчинов,
Ой чьорнобривов бай наречєнов.
Ця колєдочка ця дорогая,
А єк вид Юри — талєревая.
Вам колєдочка, нам пива бочька.
Бочька єк бочька, хоть коновочька,
А з цего жерту, коби хоть кварту.
Жертуй, ни жертуй, бери та чєстуй.
Вінчуємо вас шєстєм, здоровєм,
Сими сєтками, многа лїтами.
За словом „многа лїтами“ берут келєдники дзвинки в руки, а береза вінчує: Вінчуєм шєстєм, здоровєм, та файнов дївчєнков, єку сам любиш. — Так колєдуют кождому все за порєдком.
Єк скінчєют колєди, насходит ци сусїд цїкавих, нагуляют ци доста, тогди бере береза дзвонок у праву руку ид горі иртом, обертає легонько ним, потєвує єго в один бик, то в другий, шо дзвонок подзвонює, сам береза зачєнає з легонька клонити си ґаздї хати, плєшучі и приспівуючі з повилна:
Ми до вас, до вас, до вас до хати,
Ци позволите нам тут плєсати?
Коли би ґазда заборонив плєс через дїти дуже малі, аби си ни випужіли, або через слабисть, або єк був нидавно мертвец у хатї, то береза сїдає назад на лавицу и заказує плєсакам плєс, але єк ґазда скаже: Прошу, можна, сподвилно! — то тогди плєсаки встают и стают по два до купи з дзвинками в руках, отворєют хатєні двері и зачінают насамперед з повилна всі разом, нїби це звут за чєсть, плєсати, йдучі дрибними кроками, нахітуючі си то в один бик, то в другий, то в хороми вид стола, то знов з хорим ид столови и приспівуют разом цоркаючі до такту дзвинками, а скрипник прийграває їм:
Сидїв Никола по конец стола,
На стил си склонив, слизоньку зронив.
З тої слизоньки стала керниця,
Я в тий керници купав си Хрестос,
Купав си Хрестос из сєтим Петром.
Купаючі си зперечіли си.
При словах „сперечіли си“ разом викручюют си на лївий нозї, присівши гайдука, наокола себе, остро грєнувши дзвинками и отєк з криком вимовєют то „сперечіли си“, нараз зтихают, так єк утєв, и плєшут так, єк плєсали приспівуючі далї:
Ой каже Хрестос: Ти Петре, Петре,
Ни перечьмо си...
Озмімо собі два, три ангелї,
Два, три ангелї, ґречного пана,
Ґречного пана, пана Ивана.
Най нам изнесут шовковий шнурок,
Будим мірєти гори, долини,
Гори, долиии глибокі моря.
Бо Петро каже, шо земня бирша,
А Хрестос каже, шо небо бирше.
Ой мірєти вни гори, долини,
Широкі поля, глїбокі моря.
Ой небо бирше, бо вно справнїшше,
А земня менчя, гори, долини.
Єк трафє на доброго чоловіка, то вид разу їм верже гроший у дзвинка, але єк трафє на упертого, то нираз и ноги заболє плєшучі, доки виплєши тих пару ґрейцарив. Плєсаки плєшут, а найславнїші ті, шо уміют прутко си обертати, сїдати гайдука, приданцовувати приспівуючі:
Ой кує зазулиця коло поливного,
Помінили нинї ґазди, дадут чєрвоного.
При тим пригулює на спосиб коломийки, сїдає гайдуків, видходи на задусть, то знов приходи и вдає так гарно, шо нираз на доброго плєсака годї си надивити, на єго роботу, єка таке гаразд умучює плєсаків. Приспівив в плєсах є богато, а декілька навожу:
Боже поможи ймити калужя,
Нагнївала си жинка на мужа.
Нагнївала си, надурсала си,
Вилїзла на пічь, розболїла си.
Принїс чьоловік флєшку горівки,
Вна єму каже: Гину на віки!
Вин єї принїс ой флєшку пива,
А вна му каже: Я твоя мила.
И богато инчих плєс, а при тим уважєют добре плєсаки на всї рухи, єкі робє, шоби випали добре до цоту и аби си штимували.
Заплєсані гроші віддают березї, а вин їх обраховує и мечє до скриньки. По скінчєних плесах набувают ци далї, гуляют, співают, то знов плєшут.
Нарешті ґазди налагодє їду и колєдники сїдают харчювати. При їдї нираз є доста сміху, бо єк ни спют дві-три ночі, то ни оден усне трудний коло їди и їст спєчі, а єму на збитки мечют у лижку по кавалкови свічки, з чього всї си регочют до влєгу, шо їст колєдник свічки. А знов єк колєдуют и є дуже помучіні, то тулєют собі дзвинки до чьола, шоби си ни дрімало за столом.
Нираз ни оден колєдник зрікає си їди и тогди лєгає спати, заки товариші їдє, але однако єму збиточні побратими ни дают покій. Берут тай єго сомпого лагодє так, єк до смерти. Замість свічки дают єму в руки на груди віник и зачінают за ним приказувати (голосити), а заспаний колєдник нираз изхопит ци и ни знає, шо си з ним діє. Всї си регочют до слоз.
Єк похарчюют, тогди встают колєдники, молєт ци Богу, а витак стоїчі колєдуют:
А дєкуємо Господу Богу,
Дай Боже!*
Господареви и господини
Тай їх столови за їх дарови:
За хлїба їня, за поставлїня,
За питєчко доношіня.
Їх домови, їх дворови,
Їх дїточкам, пуговичкам.
Найже вам буде Бих на дорозї,
На кождим бродї, на перевозї.
При тим все си клонєют головами, де приходи згадка про ґазду, ґаздиню и дїти, а заразом приступочюют до такту ногами и гримнє в дзвиночки. При кінци береза вінчує ґазду, ґаздиню и всїх посполу, шо є в хатї. На кінци ховає гроші до скриньки, єкі лежєли до сего чєсу на хрестї або на скриньци и говори до колєдників:
Береза: Панове колєдникове!
Колєдники видповідают: Чюємо.
Береза говори далї: Цес най ґазда з свойов ґаздинев навітили нашу скарбонку своїм величним даром. Навіти їм, Господи, в загороду товара.
Колєдники тепер за кождим словом видповідают: Даруй Господи!
В кошєру овец, в кінник коний,
В пасїку бжів, в свининец свиний,
В куринец курий, у току буйно,
В пасїці рийно, в коморі збрийно,
А в домі склипно.
А на конец чєсом на збитки додаст: А в кождий кутинї хоть по дитинї! — Ишьо конї.
Той, шо є за коня, обзиває си: Ігі-гі гі! а колєдники кричют: На вивса! и дают єму повісмо.
По всему зберают ци колєдники и виходє з хати. Плєсаки идут тричі клонєчі си и плєшучі до стола и назадусть плечіма виходє з хати. Береза собі приколєдовує идучі из хати: Вид цего двора права дорога. А витак співає на задвирю, доки си спрєчют всї колєдники, до круглєка:
У високій полонинцї пірєчко лїтає,
Таке маю файне бінє, шо си ни вмиває.
Таке маю файпе бінє, цур на лихі очі,
Єк уно си умивало, минув тиждень сночі.
На задвирю стают колєдники до круглєка так, єк описано коло попа. Ґазда з ґаздинев стає на середині, або сїдают собі на стільчік, застелений запасков, держєчі флєшу з горівков и чєстуючі колєдників.
Єк скінчєют круглєк, шє загуляют охочьої, а витак плєсаки дєкуют, пльєшучі тричі, приходєчі и видходєчі назадусть, клонєючі си за кождим разом ґаздам, знимаючі шєпки и хелєєючі свої бартки, а при тим співают плєс:
Дєкуємо ми Господу Богу,
Ґосподареви, ґосподинецци,
За приниманє, за угощєнє,
За хлїба їня, за поставлїня.
Ми тутки пили, ми тутки їли,
Ой шоби вам си бжьоли роїли,
Худибка вела тай ни зводила,
Ой ви на себе лиха ни мали.
Ми вас вінчуєм шєстєм, здоровєм.
По сих словах біжит ишє ґазда и чєстує колєдників, роздєковуют ци, цулуют ци и колєдники видходє собі далї веселї співаючі та жертуючі.
Ґазди вернувши у хату, говорє про колєдників, єк си заховували, ци файно колєдували, котрий низдалий колєдник є, а котрий добрий и занадто. Колєдники знов говорє, кілько котрий гроший заплєсав, єк їх гей за сердечно приймали, та ци варт на другий рик до них приходити и так файно побути.
Колєдники ходє и ночами, бо ни задужіли би обходити вид Риздва до Видоршь свий кут. Єк прийдут в ночі, то так само плєшут и колєдуют, єк в днину, а тримбіташ против викон тримбітає, аби борше пускали.
Єк дес є такий ґазда, шо колєдники знают, шо вин знає жерту, а ни роби борше світло, то вни виколєдувавши пидвиконну, колєдуют на збитки:Вставай из печі, натєгай гачі,
Дай Боже!*
Вставай из лавки, розмикай замки,
Вставай с постелї, отворєй двері,
Вставай вид жинки, гиним на віки.
Газда виходи и просит до хати так само, єк у днину.
Колєдники єк ходе, а дес идут ид хатї и видє, шо там запертї двері, то навіть пусто и ни повертают ид тій хатї. Єк приходє до хати одного з колєдників, шо ходит мижи ними, то тот колєдник вже в себе у хатї ни колєдує, лиш гости колєдників. Звичєйно колєдники в хатї свого колєдника побратима чюют си свобидві и бирше припочювают та позволєют собі вже на всєкі збитки, бо їх товариш добре розуміє и муси перебачєти. В хатї берези веде всий провид колєди єкий колєдник, котрий знає звичь, бо й береза має у себе вурльоп.
Де би трафили коледники, що є мертвец у хатї, то там таки повертают, але без скрипки и тримбіти на колїнах коло кіла колєдуют умерскої колєди, и потихо виходе собі далї. В тий хатї, де був мертвец у тим роцї, колєдники лиш так си набувают, але гуляти ни можна. В котрий хатї наймут умерску колєду, а дают за умерску колєду миску зерна и свічку та шустку гроший, то колєдники колєдуют вже гет по всему, стоїчі смутно, лиш при йгрі тримбіти, а по скінченю колєди тримбіташ грає умерскої, а колєдники Богу си молє и витак вже в хатї тий ни можна анї плєсати, нї гуляти, нї співати.
Коли вже доходє колєдники гет, то в послїдний хатї мают „розплєс“, де обреховуют гроші, а давно поки брали хлїб „колєду“, то була и дїлевшіна. На розплєс сходит ци дуже богато людий и там нираз найбирше си набувают колєдники, та вистрілюют з пістолєт. А по всему роздєковуют ци и перепрошуют ци за всєкі жерти, єкі си вели и розходє си колєдники домив.
Всі колєдники ходє даром, лиш скрипник, тримбіташ и береза, єк хотє, то берут собі плату, бо їх найтєжша служба и вни ни сміют лишити вид почєтку до кінця.
Гроші з церковних колєдників виддає си до церкви, де витак пип оголошує в церкві и дєкує людем и колєдникам, а з свіцких колєдників до чітарнї, де витак на зборах си оголошує и дєкує си людем и колєдникам за їх добре дїло.
Колєдників ходи найменче пєть, а найбирше тринацїть. Чєсами є и бирше. Теперішними чєсами пид всєкими впливами єли и колєдники та їх звичєї зводити си подекуди, але місцями то шє ти сами, шо и давно були колєдники тай їх звичєї.
В Жабю-Слупійцї.
Записав береза Петро Шекерик-Доників.