Етноґрафічний збірник/35/Подвірна колядка
| ◀ Як відбувають ся коляди у Гуцулів | Етноґрафічний збірник. Том 35 під ред. Володимир Гнатюк Подвірна колядка |
Підстїнна колядка ▶ |
|
|
Єк кольидники надходє до мудрого (= красного, богатого) ґазди, на подвірю співают:
Ми си пустили в високі гори,
А йдиж за грішми́ тай до комори.
Ключики бери, скриньки розмикай,
Скриньки розмикай, нам гроший давай.
Ой давай, давай, ни затинай си,
Ни маєш дати, ни підем з хати.
Наші ноженьки побигайте си,
Шість сорокивцив сподївайте си.
Шість сорокивцив, пів золотого,
Постоли наші за червоного.
Берім сй тузов, тут гроший вузол,
Май би си бгати, хотївше взяти.
Зап. в Жабю-Ільци, Косів. пов. 1911. Б. Заклинський.
У кольиду збирают си ўсе на Різдво по Службі. Иде звичайно десьить у водній таборі. У нас на Ільцї идут чотири таборі. То иде так: береза один, другий з христом, шо майит порьидок дати за столом, и тримбітар, скрипичник, дзвонар и кінь, шо носи колачі, а решта кольидники. Даўно ишли перше до ксьондза зачінати, а типир уже идут вид ґазд зачінати. Йик си ближьи д хатї так з на 30 кроків, дзвоньи у дзвінки и пльишуть то йи, поо́дин вихапуют си, скачут на одній нозї и приговорюют та приспівуют:
Ми пустили си ў високі гори,
Идїм за гришми тай до комори.
Ключьики бери, скриньки розмикай,
Скриньки розмикай, нам гроші давай.
Ой давай, давай, не затинай си,
Шисть сорокіўцїў тай сподївай си.
Стій коло полиц, тьигни з рукавиц,
Стій коло порога, бій ко си Бога.
Ой давай, давай, не затинай си,
Ни майиш дати, ни йдимо з хати.
Різьвіні сьийтки — колют си литки,
На дворі темно, — співати дармо.
Нибого кучмо, ми тут си мучмо,
За тоти гроші, що ўни хороші.
Ой гроші білі тай до нидїлї,
Але черлені дайте до жменї.
Ой цупа, цупа, тут гроший купа,
Май би си брати, хотїўши ўзьяти.
Ой из за гірки, з за полонинки,[1]
Їхали люди з за Коломийки.
Ґосподар з хати, ми там до хати,
Йшли ґаздиньку ревідувати.
Чого й у тебе вуста солодкі?
То вид медику, мій кольиднику.
Чо у тебе, ґаздинько, чорні оченька?
То вид ноченьки, кольидниченьку.
А ґазда сиди під чілиною,
Бук ў руцї держи над ґаздиною.
А ўна му кае: Ой ти мій мужу, невірниченьку,
Йик ти ни віриш мому сердиньку!
Ой ци ни можна пожартувати,
Личка чужого поцулувати?
Ой пришпили ми під подолочок.
Купи ми, мужу, ключ, колодочку,
Замкни ти мене у коморочку.
Йик я изхочу хлопцї любити,
Будут си твої замки ломити.
Йик си наважу, двери видважу,
А йик изхочу, викном вискочу.
Намашчу я си солониною,
Випхаю я си и стелиною.
Зап. М. Кузьмак у Жабю-Ільци.
- ↑ При „плєсї“ співають усякі піснї (плєсанки), що не мають нїчого спільного з самим обрядом колядованя та з колядками. До таких належить і отся пісня, що звідси починаєть ся.