думний

Ду́мний, а, е. 1) Задумчивый, мыслящій. І думнеє чоло похмарніло. Шевч. (1883) 127. 2) Гордый. Чого ж ти така думна? Чого ти погорджаєш поповичами? Св. Л. 124.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924


Ду́мний, а, е. 1) Задумчивый, мыслящий. І думнеє чоло похмарніло. Шевч. (1883). 127. 2) Гордый. Чого ж ти така думна? Чого ти погорджаєш поповичами? Св. Л. 124.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28


Ду́мний, а, е. 1) Задумчивый, мыслящий. І думнеє чоло похмарніло. Шевч. (1883). 127. 2) Гордый. Чого ж ти така думна? Чого ти погорджаєш поповичами? Св. Л. 124.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937