Думи і мрії/Порвала ся нескінчена розмова
| ◀ Весна зїмова | Думи і мрії Відгуки (1896—1899) Порвала ся нескінчена розмова |
У пустинї ▶ |
|
…Порвала ся нескінчена розмова.
Тремтить вона мов порвана струна
В моєму серцї. Від одного слова
Розкрила ся в душі моїй труна.
Повстала туга, сном важким приспана,
Повстала велитом і досягла до хмар,
Жаль запалав, прибоєм океана
Загомонїв страшний його пожар.
Ох, той пожар у других будить силу
Ту, що Бастилїї тиранів розбива',
Що визволя' з кайданів волю милу, —
У мене будить він слова, слова!
Товаришу! не можу я мовчати,
Лежить таке прокляття на менї,
Що мушу тугу словом зустрічати:
Вони дзвінкі, мої думки сумні.
Часи глухонїмії не заглушать
Дзвінких думок, вони бренять, бренять, —
Отак невільники руками ледве рушать,
Як на руках кайдани задзвенять.
Нехай же дзвонять голосно кайдани,
Не буду заглушать. Колиб могли
Вони збудить луну і розтроюдить рани
В серцях людей, що мохом поросли;
Колиб кайданів брязкіт міг ударить
Перуном в тії заспані серця,
Спокійні чола соромом захмарить
І нагадать усїм, що зброя жде борця;
Колиб та зброя здійнялась до бою,
Загомонїла б так, мов туча градова, —
Тодї б замовкли вже сами собою
Кайданів брязкіт і такі слова.
14/VII. 1898 р.