Думи і мрії/Перемога
| ◀ Хотїла-б я піснею стати | Думи і мрії Мелодії (1893—1894) Перемога |
До музи ▶ |
|
Довго я не хотїла коритись веснї,
Не хотїла її вислухати,
Тії речі лагідні, знадні, чарівні
Я боялась до серця приймати.
„Нї, не клич мене, весно, — казала я їй —
Не чаруй і не ваб надаремне.
Що́ менї по красї тій веселій, ясній?
В мене серце і смутне і темне“.
А весна гомонїла: „Послухай мене!
Все корить ся міцній моїй владї.
Темний гай вже забув зимування сумне
І красує в зеленім нарядї;
Темна хмара озвала ся громом гучни́м,
Осьвітилась огнем блискавицї;
Вкрилась темна земля зїллям-рястом дрібним,
Все корить ся менї мов царицї;
Хай же й темнеє серце твоє оживе
І на спів мій веселий озветь ся,
Бо на нього озвало ся все, що живе,
В тебе ж серце живе, бо ще б'єть ся!“
Тихо думка шепоче: „Не вір тій веснї!“
Та даремна її осторога, —
Вже прокинулись мрії і співи в менї…
Весно, весно, твоя перемога!
14/V. 1893 р.