Думи і мрії/Обгорта' мене туга, болить голова…
| ◀ Я знаю, так, се хворії примари… | Думи і мрії Відгуки (1896—1899) З пропащих років Обгорта' мене туга, болить голова… |
До товариша ▶ |
|
Обгорта' мене туга, болить голова,
Стїна й стеля гнїтять мов темниця…
Деж ви, де, мої щирі, одважні слова?
Де подїлась моя чарівниця,
Молода моя муза, і горда й смутна,
Жалібниця-порадниця тиха?
Я ж без неї тепера така самотна́,
Серед сьо́го безкрайного лиха.
Сеє лихо моє, мов туман в осени
Без краси-блискавицї, без грому,
Без раптового вихрю буйно́ї весни,
Що гуляє по гаю густому.
Навіть муза боїть ся вступити сюди
В сей осїннїй туман небарвистий,
Кличе зда́лека: „Встань і за мною ходи
Тим шляхо́м, що сїяє сріблистий.
„Кожна зірочка снїгу нам буде в оча́х
Наче справжняя зірка зоріти,
Будуть зорі встилати розложистий шлях,
Наче шлях тріумфатора квіти.
„Будуть снїжнії зорі таночки вести
З буйним вітром, мов ко́ло дївоче.
Адже правда, моя вихованко, і ти
До зірок полинула б охоче?“…
Вабить, кличе далекая муза мене,
Мов гарячка наводить примари,
А навколо туман наче море сумне…
Чом його не розвіють сї чари?
19 I. 1897 р.