Думи і мрії/До товариша

Думи і мрії
Леся Українка
Відгуки (1896—1899)
До товариша

• Цей текст написаний желехівкою.
• Інші версії цієї роботи див. До товариша

Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1899

До товариша.

Чи згадали хоч раз ви про мене в тюрмі,
Як про вас я спогадую, хвора?
Як ростинам бракує життя в вохкій тьмі,
Так обом нам бракує простора.

Ох, тепера мене у недолї моїй
Не один добрий друг потїшає:
„Не годить ся журитись в пригодї такій,
Адже іншим ще гірше буває!“

Та які се слова і даремні й нудні,
Хоч порадники щирі й охочі.
Як би знали сї люде, які то сумні
Днї без сонця, без місяця ночі!

Та ще гірше, нїж болї й неволя тїсна
Ся єдиная думка вбиває,
Ся розвага людська і ганебна й страшна:
„Адже іншим ще гірше буває!“

В тім і жаль, що хоч би ми черпати могли
Непомірними чашами горе,
Скілько б ми таких кубків гірких не пили, —
Ще зостанеть ся цїлеє море.

В тім і лихо, що скілько б вінків не плели
Для робітників дїла і слова,
Скілько б терну на тії вінки не стяли,
Ще зостанеть ся цїла діброва.

19 I. 1897 р.