дуля
|
|
Ду́ля, лі, ж. 1) Порода грушъ. 2) Кукишъ, шишъ. Ти думаєш, дурню, що, я тебе кличу, а я тобі, дурню, круз тин дулі тичу. Чуб. V. 1114. Ум. Ду́лька, ду́лечка. Грин. III. 224. Сидів голуб на дубочку, голубка на дульці. Лавр. 133. Хоть минулися в саду яблучка, не минаються дульки. Мет. 12.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924
Ду́ля, лі, ж. 1) Порода груш. 2) Кукиш, шиш. Ти думаєш, дурню, що я тебе кличу, а я тобі, дурню, круз тин дулі тичу. Чуб. V. 1114. *Ду́лю з'їсти, ду́лю з'їси́. Получить шиш, шиш получишь. От тобі й таранька, от тобі й чабачок — дулю з'їси! Тобіл. Ум. Ду́лька, ду́лечка. Грин. III. 224. Сидів голуб на дубочку, голубка на дульці. Лавр. 133. Хоть минулися в саду яблучка, не минаються дульки. Мет. 12.
- Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28
Ду́ля, лі, ж. 1) Порода груш. 2) Кукиш, шиш. Ти думаєш, дурню, що я тебе кличу, а я тобі, дурню, круз тин дулі тичу. Чуб. V. 1114. Ум. Ду́лька, ду́лечка. Грин. III. 224. Сидів голуб на дубочку, голубка на дульці. Лавр. 133. Хоть минулися в саду яблучка, не минаються дульки. Мет. 12.
- Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937