До ефективних суспільств/4/Японія
| ◀ Радянський Союз | До ефективних суспільств. Розділ 4. Стан націй-держав Японія |
Китай ▶ |
|
Японія — гідна подиву країна з дивовижною історією, її досягнення викликали найбільше захоплення, а іноді й острах. У своїй внутрішній політиці вона керується прагненням будь-що уникати конфліктів, досягати консенсусу і підтримувати гармонію на всіх рівнях суспільства. Це стосується багатьох внутрішніх суперечностей і запобігає виникненню, занадто частим або занадто гострим їхнім проявам. До таких суперечностей належать: надзвичайна ввічливість, шанобливість і благопристойність поведінки японців в особистому оточенні уживаються з грубістю на межі з жорстокістю у знеособленому масовому оточенні; традиційна вседозволеність, що дарується малим дітям, співіснує з надією на їхню високу дисциплінованість і добровільне підпорядкування у школах в старшому віці; групова, кооперативна орієнтація є і високою моральністю, і нормою поведінки, гостре індивідуальне суперництво, змагання за успіхи, наприклад, на рівні середньої школи, також виступає нормою і є ціною вступу до бажаних університетів та пізніше до бажаних компаній.
Можливо, саме існування суперечностей і розбіжностей у поєднанні з самодисципліною, яка вражає, зумовлює те, що японці здаються напруженими, “наелектризованими” і, як наслідок, надзвичайно динамічними. Мені здається, що саме Андре Зигфрід якось сказав: процес розвитку вимагає від людей ставити себе в стан напруженості й викликати додатковий приплив енергії. Японці справляють враження людей, які перебувають у стані напруження, схожому на стиснуту пружину, що готова вивільнитись. Це робить їх енергійними, схильними до дій і досягнення мети.
Японці у своїй історії пережили кілька чітко окреслених етапів розвитку.
Були періоди широкого запозичення культурних надбань, які змінювалися періодами ізоляції, засвоєння і видозміни цих надбань. Був період цілковитої ізоляції, що тривала понад два з половиною століття. Це дозволило японцям примирити і поєднати все запозичене з існуючими здавна традиціями, віруваннями, культурою, досягти високого ступеня однорідності суспільства. Потім відбувся певною мірою вимушений перехід до відкритого суспільства, що супроводжувався повсюдним пошуком джерел корисних знань у світі, які запозичувались або ж привласнювались у широких масштабах.
Наприкінці XIX ст. в Японії відбулось одне з найуспішніших суспільних перетворень переважно мирним, еволюційним шляхом. Зазнала змін суспільна структура — на місці суто феодальної виникла сучасна індустріальна структура, що дозволило здійснити наступну швидку індустріалізацію і сприяло економічному розвитку. До того ж новий уряд замість того, щоб усунути попередню суспільну ієрархію, пристосував її, наділивши новими функціями. Дехто з колишніх землевласників, самураїв став власником промислових підприємств, що поступово перетворювалися на промислово-бізнесові імперії у вигляді конгломератів (дзайбацу). Суспільна ієрархія, відданість, шанобливість, покірність і схильність до добровільного підпорядкування залишились, проте були використані, щоб служити національним цілям, заохочували до сучасної продуктивної діяльності.
Після створення певного промислового і воєнного потенціалу японці, відчувши себе обділеними, обмеженими у своїх діях, стали зухвалими і вдалися до воєнного привласнення джерел сировини і забезпечення майбутніх ринків для своєї продукції. Вони повторили цикл, міряючись силами з Китаєм, потім Сполученими Штатами, Південно-Східною Азією, загалом вирішили боротися до останнього. Однак було дивно спостерігати, як саме таке рішення несподівано переорієнтовувалося в напрямі примирення з колишнім смертельним ворогом. Програвши у війні, Японія вирішила виграти в умовах миру — після Другої світової війни така перемога означала здобуття економічної переваги над іншими країнами, що визначалося зростанням валового національного продукту. Протягом трьох десятиліть Японія залишалася гордовитим переможцем у постійному “змаганні росту”.
Японці досягли надзвичайно великих успіхів в економічному розвитку, забезпечуючи всі необхідні передумови цього процесу. Маючи дієві стимули, кожний японець працював старанно. Суворими природними умовами Японії пояснюється той факт, що для більшості праця стала засобом виживання, перетворилась у велику доброчесність. Після поразки у війні відзначені традиційні стимули доповнилися патріотичним мотивом, потребою японців стати на ноги, відновити національну самоповагу шляхом досягнення економічної переваги над іншими народами.
Також було задоволено іншу передумову — володіння необхідним технологічним і соціальним ноу-хау. Японці запозичували або купували технічне ноу-хау і виявляли надзвичайний хист щодо його впровадження і пристосування до власних потреб. Водночас їм вистачило мудрості зберігати знання, накопичені суспільством, застосовувати власні методи функціонування організацій, заохочення людей до праці і вибору рішень з метою забезпечення зайнятості робітників протягом усього їхнього життя та існування сеньйоральної системи для використання субпідрядників, аби запобігти циклічним коливанням в економічній діяльності, та ін.
До того ж японці виконали іншу необхідну передумову економічного розвитку, досягнувши стабільно високих рівнів інвестицій. Впродовж трьох десятиліть вони підтримували середній рівень інвестицій — близько 35 % валового національного продукту. Це стало можливим завдяки такій характерній рисі, як справжня бережливість, а не показний її прояв, звідси високий рівень індивідуальних заощаджень і кредитне фінансування капіталовкладень, тому що японські компанії працюють з більше ніж 80 % позикового капіталу. Іншим фактором, що сприяв швидкому зростанню, було спрямування інвестицій головним чином безпосередньо у виробничу сферу економіки, передусім у промисловість, водночас на невисокому рівні підтримувалися витрати на соціальні та урядові потреби.
Основним поясненням здатності японців пристосуватися до всіх неодмінних умов швидкого економічного зростання є їхній особливий суспільний лад. Як показано на мал. 10, він базується на групово-кооперативних цінностях, консенсуальному ухваленні політичних рішень (що перевершує офіційну форму правління, побудовану на противазі сил) та системі вільного підприємництва, з високо узгодженим типом економіки.
| Цінності | Політичне правління | Економічна система | |||
|
|
| |||
| Групово-кооперативні | Консенсуальне | Узгоджене вільне підприємництво |
Як зазначалося раніше, необхідність появи групово-кооперативних цінностей пояснювалася суворими природними умовами, а правильність їх виправдовувалася релігійними віруваннями. Після війни американці нав'язали японцям західного типу форму правління противаги сил. Всі інституційні й процедурні атрибути цієї влади. Традиційна схильність японців до уникнення конфліктів і пошуку консенсусу змінює політичний процес.
Все це найкраще виявляється в економічній сфері.
Хоча японська економіка — це система ліберального вільного підприємництва, однак складається враження, що їй притаманне централізоване планування у зв'язку з високим ступенем узгодженості приватної ініціативи, для якої основним критерієм є благо Японії. Тому країну вдало названо “Інкорпорована Японія”. Можливо, там і немає у повному обсязі “національної економічної симфонії”, в будь-якому разі там є першокласна камерна музика, виконувана “економічним струнним квартетом”, до якого входять Міністерство зовнішньої торгівлі й промисловості як перша скрипка, що разом з торговими фірмами, банками і провідними промисловими підприємствами забезпечують гармонію. Можна визначити пріоритети, оцінити шанси проникнення на нові ринки збуту, розподілити економічні завдання, не вдаючись до прямого адміністративного нав'язування і, отже, уникаючи тягаря громіздкого бюрократичного апарату. Таким чином, система поєднує переваги ліберальної економіки з її численними центрами ініціативи, нововведень і ефективного виробництва, а також певні переваги планової економіки, зокрема здатність визначати загальнонаціональні цілі та пріоритети.
Японія має низку визначних активів:
- дуже сумлінне, дисципліноване і кваліфіковане населення, що має великі стимули до праці, повсюдне панування технології та відповідне соціально-організаційне ноу-хау для ефективного управління інституціями всіх рівнів;
- надзвичайно різноманітний і продуктивний промисловий сектор, що швидко еволюціонував від трудомісткого до капіталомісткого й матеріаломісткого;
- суспільний лад та інституційна структура дозволяють країні ефективно функціонувати, оскільки її різні складові частини вдало гармонують одна з одною.
Існують певні пасиви:
- країна фактично позбавлена будь-яких природних ресурсів, повністю залежить від імпорту і, таким чином, дуже вразлива до політичних ускладнень з іншими країнами або навіть шантажу з їхнього боку;
- Японія також чутлива до ринків збуту, в яких вона зацікавлена;
- її справжній успіх, досягнутий завдяки спеціалізації на досить вузькому колі товарів і глибокому проникненні на завойовані ринки, викликає не лише захоплення, а й певне вороже ставлення і протекціоністські заходи.
Якими напрямами міг би розвиватися суспільний лад Японії у майбутньому?
Сучасна система цінностей Японії здається цілком прийнятною для моделі “земля як космічний корабель”, яку вона уже частково випробувала у період ізоляції і яка стала новою реальністю для більшості країн світу. Проте могли б мати місце деякі зміни у системі цінностей з метою надання індивідуумам більшої незалежності й зниження психологічної ціни добровільного підпорядкування, яка і дотепер, можливо, надто висока. Дещо вищий ступінь індивідуальної самостійності та волевиявлення потребує сумісності зі схильністю до спільних дій. Невеликі групи, робітничі бригади, корпорація, нація могли б залишатись об'єктами відданості й зобов'язань. Не виключено, що японці могли навчитись від інших моделей поведінки, що приходять із-за кордону, взаємодіяти з більшим розумінням з країнами світу. Японці тяжіли до етноцентризму, працювали охоче, але виключно для себе. Враховуючи їхню велику виконавську майстерність, певну частину їхньої енергії слід було б переорієнтувати на служіння інтересам людства в цілому. Навіть якби значна міра схильності до лояльності, почуття обов'язку і співпраці вийшли б за національні межі, це не применшило б значення національної згуртованості, не послабило її ефективності, проте забезпечило б Японії надійне і бажане місце у світовому співтоваристві.
Що стосується політичного правління, можна було б здійснити певні конституційні зміни, які забезпечили б правову основу для коаліційних урядів, до яких входили б представники різних політичних угруповань. Враховуючи здатність японців досягати консенсусу, це було б цілком можливим і більшою мірою відображало б їхню систему цінностей-вірувань, ніж офіційний тип правління противаги сил. Коаліційний уряд міг би краще взаємодіяти із зовнішнім світом, оскільки мав би можливість робити це на основі врахування різних поглядів.
Японська економічна система потребує незначних змін. Що, очевидно, слід зробити, то це швидко замінити нинішні матеріало- і капіталомісткі виробництва, перейшовши до більш наукомісткого виробництва з метою зменшення залежності від поставок великої кількості сировини. Зменшення тягаря імпорту дозволило б також дещо змінити розподіл ресурсів, щоб поліпшити життєві умови, інфраструктуру, збільшити соціальні витрати і допомогу іншим країнам. Взявши до уваги великі прибутки, накопичені Японією від торгівлі, стає очевидним, що рівень прямих іноземних інвестицій може далі навіть зростати. Це уявляється кращим варіантом, ніж добровільні обмеження експорту або витрати прибутків на такі дуже дорогі предмети розкоші, як твори мистецтва або алкогольні напої.
Нагальною потребою Японії стає її переміщення у світовому геополітичному й економічному сузір'ї. Японія могла б звернути погляд на Сибір, щоб зменшити залежність від поставок сировини. Невикористані місцеві ресурси, їх географічна близькість до Японії у поєднанні з японським капіталом і технологією здаються потенціально ймовірною комбінацією. Проте зближення з Радянським Союзом не викликало б великого захоплення Сполучених Штатів, оскільки їхні інтереси оборони і готовність поглинути величезний японський експорт і надалі зберігатимуть велике значення. У Китаї також не сприйняли б із великою прихильністю таку угоду між Японією і Радянським Союзом.
Іншим варіантом є розвиток стосунків з Китаєм, якому Японія, здається, віддає перевагу. Вражає привабливість цієї комбінації. Китай володіє різноманітними природними ресурсами, має величезну сумлінну робочу силу, кваліфікацію якої можна швидко підвищити, а також великий потенціальний ринок. Все це у поєднанні з японським надлишком капіталу і запасом будь-якого необхідного ноу-хау могло б привести до блискучих економічних досягнень. Щоправда, на пам'яті колишня ворожнеча між двома державами, проте існує й певна культурна спорідненість, а перспектива майбутньої вигоди сторицею перекрила б минулі образи. Економічне співробітництво між Японією і Китаєм, результати якого підсилюються взаємодією з низкою азіатських країн тихоокеанського регіону, що уже розвиваються швидкими темпами, створить новий важливий центр тяжіння для світової економіки. Сьогодні тривожний і навіть загрозливий для Західного світу, він міг би з часом стати іншим наріжним каменем для спорудження ширшої в основі, а отже, стабільнішої світової економічної будови.