До ефективних суспільств/4/Сполучені Штати Америки
| ◀ Вступ | До ефективних суспільств. Розділ 4. Стан націй-держав Сполучені Штати Америки |
Радянський Союз ▶ |
|
Більше ніж два десятиліття США належало місце абсолютної першості у світі, що міцно трималася на трьох стовпах могутності:
- найсильніша у світі економіка;
- найпотужніший воєнний арсенал;
- висока мораль народу і його віра у високе призначення своєї країни.
Протягом останнього десятиліття роль країни на світовій арені знизилась. Це сталося внаслідок часткового послаблення трьох названих стовпів могутності. Хоч економіка, поза всяким сумнівом, залишається найпотужнішою, вона не найефективніша. США не досягли найвищих показників зростання валового національного продукту (ВНП); частка ВНП на душу населення зменшується і гроші дещо знецінюються, експортні операції уповільнюються, абсолютне домінування американських фірм серед найбільших транснаціональних корпорацій світу значно послабилось, іноземні інвестиції йдуть у зворотному напрямку. Як наслідок усіх цих процесів зростає кількість бідних людей у США (їх тепер десятки мільйонів), які різко контрастують на фоні суспільного багатства, спостерігається, таким чином, ситуація, що відійшла в минуле у багатьох країнах Західної Європи.
Воєнна могутність США наростала швидкими темпами, проте здатність багаторазового знищення противника втратила значення інструменту здійснення політичного впливу. Запровадження ядерного озброєння у певному розумінні нейтралізувало воєнну могутність, зокрема у такій країні, як Сполучені Штати Америки. Це трапилося з двох причин. По-перше, руйнівна сила наявних атомних арсеналів така, що ціна будь-якої тотальної війни з огляду на матеріальні й людські втрати була б жахливою, навіть потенційний переможець у такому конфлікті не зможе відродитись. Аналіз співвідношення ціни - вигоди такої війни дає негативний результат. По-друге, беручи до уваги яскраво виражені гуманітарні цінності американського суспільства і його політичну систему, здається неможливим, щоб США могли розпочати ядерну війну. Дуже красномовний приклад в'єтнамської війни, де вибір було зроблено між застосуванням атомної зброї і поразкою. Єдине, що може ядерний арсенал, — забезпечити оборонне стримування, прикрити парасолькою Європу і Японію. За рахунок певних витрат дедалі більше ядерних боєголовок розміщують у шахтах, усе більша кількість їх заноситься до каталогу. Зменшуються сила і можливість США прокладати собі шлях у світі за допомогою воєнних м'язів.
Політична вага США підтримувалася могутнім економічним і воєнним арсеналом, але на додаток вона мала властиву саме їй першопричину — високий дух народу, що відповідав прагненню відігравати провідну роль у світі. Він базувався на глибокому переконанні більшості американців у тому, що вони мають найкращу країну, найефективнішу економіку, найдосконаліші політичні інституції, суспільство найбільшої свободи — все, що робить їхню країну зразком для наслідування! Успіхи США в минулому — перемога у Другій світовій війні, швидке економічне відродження після війни, плідні результати плану Маршалла й відчуття, що “американська мрія” близька до здійснення і могла б бути експортована, породили прагнення управляти тою частиною світу, яка бажає, щоб нею управляли більше для її блага, ніж на користь самої Америки.
Цей дух народу послаблюється, що ускладнює мобілізацію людських зусиль, підривається віра у високе призначення країни і, як наслідок, зникають воля і здатність “допомогти світу” вийти на правильний шлях. Існує низка причин, які пояснюють це явище: по-перше, в'єтнамська війна, в якій виявилися сумнівна мудрість втягування в неї і принизливий вихід із неї у результаті поразки. По-друге, радянський виклик, що триває. Як може країна з “помилковими” політичною й економічною системами спромогтися на якісь справжні наукові досягнення і на створення воєнної сили? По-третє, нафтова криза. Вразливість критичної ситуації з її постачанням ще більше загострилась у зв'язку з усвідомленням відносного безсилля протидіяти свавільним вчинкам з боку менших країн, що добувають нафту. Додатковий фактор — безумовна підтримка Ізраїлю. Це загальне зобов'язання стало серйозною перешкодою на шляху “вигідного альянсу” між США та їхніми головними постачальниками нафти, водночас воно повністю зрозуміле у зв'язку з глибокою симпатією американців до страждань євреїв у минулому, із силою єврейського політичного лобі в Америці й справжнім захопленням Ізраїлем як демократичною країною, що виросла серед пустелі.Деякі чисто внутрішні події також сприяли падінню моралі. Концепція “плавильного котла” не привела до повного злиття різних етнічних груп, до однорідного національного змішування; етнічне і расове відродження деяких груп викликало певну напруженість у суспільстві. Великим потрясінням став Уотергейт (політичний скандал з президентом Р. Ніксоном. — Ред.), навіть якщо він, зрештою, й закінчився благополучно. Подібну реакцію викликали давно очікувані банкрутства деяких великих міст. Нерівність між багатими й дуже бідними, зростання кількості законів та інструкцій, явне зниження загальновідомої американської ефективності — все це зумовило виникнення питання: чи маємо ми справді ідеальний суспільний лад, який міг би бути зразком для решти світу?
Численні дані про втрату віри, падіння моралі наводяться, зокрема, у низці соціологічних досліджень, що свідчать про майже драматичне зниження довіри людей до свого уряду, політичних лідерів, великих корпорацій та інших інституцій.
Можна побудувати “балансову таблицю” активів і пасивів США, посилаючись на “формулу” суспільної ефективності, описану раніше:
Еф = ƒ[(ресурси / населення, наснага до праці, ноу-хау, інвестиції); суспільний лад; світовий контекст].
2.1. Позитивні риси
- Велика територія, широкий спектр природних ресурсів.
- Продуктивне сільське господарство, яке і надалі створюватиме значні надлишки продуктів харчування, в яких світ відчуває гостру потребу. Це досягається завдяки природній родючості земель, підсилюється великим спонуканням до праці фермерів-власників, комбінується з відповідним ноу-хау, технікою та інфраструктурою.
- Наснага до праці все ще загально поширена, значною мірою заохочення базується на матеріальних або інших особистих винагородах.
- Ноу-хау передового типу в усіх сферах технології та управління; здатність продукувати оригінальні наукові знання, перетворювати їх на потрібні нововведення у вигляді продуктів або технологічних процесів; здатність створювати організації різних масштабів і складності й управляти ними; дуже широка і різноманітна система освіти; певний пережиток колишнього прагматизму.
- Індустріальна база, створена завдяки високим рівням інвестицій протягом століття, дуже широка і різногалузева, так само як інфраструктура транспорту і зв'язку.
- Інституційна структура все ще сприяє політичному й економічному динамізму, стимулює приватну ініціативу, даючи можливість різним політичним інтересам проявити себе, дозволяючи вільному ринку здійснювати в основному розподіл ресурсів.
- Для зовнішнього світу США все ще залишаються силою, з якою слід рахуватись. Одні це роблять із захопленням, інші — вимушено.
2.2. Негативні риси
- Ресурсна база недостатня (енергія, багато видів корисних копалин), беручи до уваги поточні та перспективні рівні й форми споживання.
- Зникає бажання працювати старанно і продуктивно. Дехто сприймає багатство як буденну справу, послаблюється “протестантське” релігійне спонукування; чисто матеріальні винагороди і супровідна шалена гонитва за ними все менше приваблюють певну частину населення (наприклад, добровільний рух за простіше життя); недосить сильний гуманістичний мотив, за якого праця бачиться як можливість самовираження або служіння суспільству.
- Здається недостатнім ноу-хау соціополітичного типу, що полягає у відповіді на запитання: як управляти етнічними проблемами, містами, охороною здоров'я або усувати економічні несправедливості? Враховуючи значення досвіду країни, її розміри і попередні успіхи, Сполученим Штатам Америки важко запозичувати позитивний досвід інших країн у таких галузях, як управління державою, підприємствами або регулювання трудових стосунків.
- Низький рівень і незначні масштаби інвестицій. Вони здаються не достатніми й не досить вдало орієнтованими, щоб запобігати втраті конкурентоспроможності у низці галузей і підготувати рівномірний перехід від нафти до енергії атомного ядра, сонця або іншої індустріальної цивілізації.
Найважливіші пасиви розміщуються на інституційному рівні за наявності компонентів суспільного ладу, що випливають з гармонії між ними і матеріальним навколишнім середовищем. Нинішня система базується на індивідуалістсько-конкуренційних цінностях, формі правління типу противаги (представницька демократія з контролем і рівновагою) та економіці вільного підприємництва, що схематично представлено на мал. 3.
| Цінності | Політичне правління | Економічна система | |||||
|
+ |
|
+ |
| |||
| Індивідуалістсько-конкуренційні | Противага | Вільне підприємництво |
Названий суспільний лад був, очевидно, високоефективним практично для всієї минулої історії Америки, зокрема для так званої ери “ковбойської економіки”[1]. Аж до останніх десятиліть США були країною з величезними ресурсами, відносно негусто заселеною і фактично з відкритими кордонами. Основні цінності базувалися на відвертому індивідуалізмі, ініціативі, самоутвердженні й пошуку, забезпечували стимули для освоєння континенту. Чим більших успіхів досягала кожна особа, тим краще це було для суспільства.
Система вільного підприємництва, основана на приватних корпораціях, набула поширення саме в той час, коли Америка була готова до наступної індустріальної фази — будівництва великих фабрик, створення широкомасштабного виробництва, використання нових технологій. Чим активніше діяли окремі компанії і чим гострішою була конкуренція між ними, тим більше це сприяло розвою країни. В міру розвитку робітничий рух зосереджувався на одержанні більшого шматка пирога, залишаючи відповідальність за його випікання управлінню. Політичне правління типу противаги з його контролем і збалансованістю здавалося природним інституційним наріжним каменем для країни із самовпевненим, експансіоністським, динамічним населенням. Це дозволило докласти значних зусиль у всіх напрямках, що мають результатом нововведення і прогрес, до того ж це відвертало серйозні ексцеси. Загалом суперницькі взаємини між урядом, бізнесом і робітництвом спонукали всі сторони швидше до надзусиль з їхнього боку, ніж до стримування.
Протягом останніх двох десятиліть кордони почали звужуватись. Виявилися зайнятими привабливі простори, стали обмеженими деякі ресурси, і Мати-Природа застогнала під натиском надмірно активного, могутнього і часом нерозважливого населення. Простори зникають. Звужене екологічне середовище у поєднанні з мобільністю і переміщенням населення створили ситуацію перенаселення і потребували обмежень, дбайливого ставлення до навколишнього середовища, відповідальної поведінки організацій та індивідів, стримування певних апетитів, визначення зовнішніх меж самоутвердженню.
Найефективнішою реакцією на перехід від “ковбойської економіки” до сприйняття землі як космічного корабля була б зміна деяких переконань і поведінки у напрямі більшого самоконтролю, добровільної дисципліни і схильності до співпраці. Але такі зміни потребують часу. Натомість слід було повернутися до закону, оскільки США є країною, де “править закон, а не особа”. Тому зрозумілим стає інстинктивне звертання до законодавчих засобів. Ухвалено закони, створено органи для нагляду за їх дотриманням і постійно випробовуються нові “правила гри” та обмеження шляхом судових справ із метою необхідного стримування індивідуумів, корпорацій, організацій. Результатом стало майже торжество системи “законодавство - управління - судочинство”. Показовим є існування в США 600 000 юристів: на душу населення це втричі перевищує показник більшості країн Західної Європи і вдесятеро — Японії. Якщо це не причина, то, зрештою, — наслідок названого законодавчого “розгулу”. В результаті виникла диспропорція між сукупністю зусиль, що поглинаються діяльністю, яка ні примножує запаси товарів, послуг, розваг і відпочинку, ні підвищує економічну конкурентоспроможність у порівнянні з іншими країнами, які можуть спиратися більше на самодисципліну і самоконтроль, а не на обмеження, встановлені законодавчо і, отже, бюрократичним шляхом.Так само змінюються пріоритети у сфері економіки. Нині може бути задоволена більшість потреб у товарах індивідуального користування (наприклад, в електричних побутових приладах). На передній план виходять суспільні потреби у таких сферах, як високоґатункова освіта, охорона здоров'я і сприятливе навколишнє середовище. Дійсно вільний ринок неспроможний справедливо розподілити ресурси на такі потреби. Це потребує більшого втручання з боку уряду.
Виникає напруженість політичних інституцій. Велика влада концентрується в руках президента, хоча ноша його державних обов'язків важча, ніж його повноваження. На ньому лежить основна відповідальність за управління дуже складною країною, за стосунки з рештою світу, за підтримування сприятливого балансу між щедрістю і національними егоїстичними інтересами. Президента водночас стримують Конституція і Конгрес, а також перешкоджають йому різні усталені групи тиску, що обстоюють свої інтереси. Така ситуація змушує президента бути суперменом, хоча суперменам немає місця в умовах демократії. Нині президента часто “валять додолу” і применшують його роль з надією, що наступний президент забезпечить бажане “лідерство”.
Послаблюються позиції країни щодо зовнішнього світу. США менше відповідають зразковій моделі, ніж, наприклад, два десятиліття тому. Це стосується політики, економіки, технології, управління і пов'язано зі значним прогресом на окремих соціальних і політичних напрямах, досягнутим деякими країнами Європи; активним економічним розвитком деяких країн Азії (Японії, Південної Кореї), значною мірою започаткованого американською допомогою і потім підтримуваного американським технічним ноу-хау.
Зрештою, пасиви США, здається, перевершують їхні активи. Отже, зрозуміла і великою мірою вірогідна подальша втрата позицій щодо решти світу в цілому (а не окремої країни). Основна причина полягає у досить несподіваному виникненні невідповідності між компонентами суспільного ладу: цінностями, політичним правлінням і економічною системою. Вони більше не відповідають ні одна одній, ні новим внутрішнім і зовнішнім реаліям. Вони явно потребують не просто часткового ремонту, а докорінної перебудови.Три названі компоненти суспільного ладу будуть краще узгоджені й координовані, якщо великий матеріальний і людський потенціал країни буде спрямовано на служіння економічним цілям народу, його політичним устремлінням і соціальним потребам. Найпершими і найістотніше мають, напевно, змінитися цінності. Потім мають зазнати змін політичні інституції. Економічна система вільного підприємництва могла б у такому разі краще функціонувати навіть без суттєвих змін.
3.1. Цінності
Основним поштовхом і основним напрямом змін у цінностях, має бути, перехід від індивідуалістсько-егоїстично-конкуренційних до громадсько-усвідомлених кооперативних цінностей. Ці зміни схематично представлені на мал. 4.
| Від: | Через: | До: | |||
|
|
| |||
| Особи в центрі | Особу як частинку громади | Вираження через співробітництво |
Як уже зазначалося, перша група цінностей була високоефективною у “ковбойському” і навіть у первісному індустріальному середовищі; третя, здається, більше відповідає середовищу “земля як космічний корабель”.
Щоб підсилити контраст, дві групи цінностей подаємо схематично в табл. 7.
Щоб попередити подальше погіршення становища і викликати необхідні інституційні зміни й оновлення, окремі такі зміни в цінностях мають відбутися протягом кількох десятиліть. Чи можливе таке? Відповідь уявляється цілком позитивною з таких міркувань:
1. Багато “нових” цінностей кореняться в минулому Америки. Християнство не лише проголосило, що людину створено в образі Бога, а й повчає: “Ставтеся до людей таким чином, як бажаєте, щоб вони ставилися до вас”. Ця заповідь визначає бажану поведінку й може бути відроджена. Добровільна взаємодопомога була саме такою важливою частиною періоду першовідкривачів, як ковбойські “поєдинки”. Ощадливість і самодисципліна часто були умовами виживання. Такі чесноти минулого певною мірою відсувалися на задній план, але, можливо, не повністю атрофовані їх можна було б відновити.
Таблиця 7
| Індивідуалістсько-конкуренційні цінності | Громадсько-усвідомлені, групово-кооперативні цінності |
| Верховенство особи | Особа — частинка громади |
| Людина — унікальне створіння і господар природи | Людина — частинка всесвіту, пошуки єднання з природою |
| Може виправдано зосереджуватися на власних потребах, устремліннях | Має деякі потреби і визнає наявність їх у інших |
| Шукає самовираження через: Самовпевненість, самоутвердження, самостійність. Індивідуалістсько-конкурентну поведінку для досягнення успіху в межах закону. Демонструючи толерантність, співчуття до інших |
Шукає самовираження через: Використання талантів із обмеженнями, самодисципліною та почуттям обов'язку. Кооперативний спосіб поведінки для одержання вигоди собі та іншим, керуючись моральними кодексами й суспільними правилами |
2. У минулому головною рисою американського народу був прагматизм. Він означає усвідомлення реальності, зміни її, якщо це можливо, і пристосування до неї, якщо немає змоги її змінити. Недавні зміни дійсності були досить драматичними і, таким чином, зручними, щоб викликати прагматичну реакцію. Матеріальне середовище, що використовувалося для пробудження експансіоністської агресивної поведінки, зменшилося від безмежних просторів до дорогих земельних ділянок, залишивши у спільному користуванні лише море і космос. Абсолютно очевидна потреба в якомусь самообмеженні, розподілі й співробітництві. Змінився також світ за межами США: від того, який без перебільшення рятували американці, через світ, поділений на дві зони впливу (американська і радянська), до плюралістичного — з численними джерелами сили і впливу. Вивчення питань участі у створенні нового світового ладу шляхом пристосування до його плюралістичної природи, вивчення того, як поділити владу і співпрацювати з різними людьми, ставши на їхні позиції, — це нові фактори, що відіграватимуть вирішальну і конструктивну роль на майбутній світовій арені.
3. Американське суспільство має плюралістичну природу. Один із позитивних результатів того, що процес “плавильного котла” був лише частково успішним, є те, що американське суспільство і, як наслідок, його цінності не зовсім однорідні. Представлені раніше “типові” цінності більше панівні, ніж поодинокі. У США можна знайти прихильників різних філософських поглядів, цінностей та проявів найрізноманітнішої поведінки. Можна побачити, наприклад, що деякі японські дочірні компанії успішно діють у США, користуючись японським стилем управління, котрий базується на групово-кооперативному типі цінностей. Це означає, що американське суспільство легко сприймає нові ідеї, воно може змінювати свої поширені переконання, не вдаючись до руйнівних дій.
4. Уже відбувається пошук нових цінностей: від інтелектуальних розшуків[2] раннього періоду до оновленого погляду крізь економічну призму[3], до перегляду цінностей, що змінюються з точки зору менеджменту[4], і зрештою до основних проявів нових звичаїв життя з добре визначеними цінностями[5]. Насправді заслуговують на увагу деякі передумови добровільного (на противагу нав'язаному), спрощеного погляду на життя[6].
Права сторона табл. 8 — це проміжний, перехідний тип цінностей, які шукають в американському суспільстві.
Беручи до уваги минуле з його культурною спадщиною, традицією прагматизму в “пошуку обставин, що спрацьовують”, нове середовище, яке робить неможливим функціонування старих цінностей, плюралістичну природу американського суспільства й очевидність досить широкого пошуку нових переконань, можна дійти висновку, що суттєва переорієнтація цінностей не лише можлива, а й дуже вірогідна впродовж кількох наступних десятиліть.
Таблиця 8
| Верховенство індустріального погляду на світ | Верховенство добровільно-спрощеного погляду на світ |
| Передумови цінностей: Розвиток матеріального виробництва. Зверхність людини над природою. Конкуренційний егоїзм. Сильний індивідуалізм. Раціоналізм |
Передумови цінностей: Матеріальний достаток у поєднанні з психологічно-духовним розвитком. Людина — частинка природи. Розумний егоїзм. Кооперативний індивідуалізм. Раціональність та інтуїція |
3.2. Політичне правління
У міру того як нові цінності починають зміцнювати свою основу, політичні інституції також можуть змінюватись, щоб бути з ними узгодженими. Головний напрям має пролягати від досить централізованої, хоча формально федеральної, форми правління з владою типу противаги через децентралізоване й урізноманітнене здійснення влади до колегіальної влади, моделі прямої демократії. Символічно це відображає мал. 5.
| Від: | Через: | До: | |||
|
|
| |||
| Противаги | Децентралізовану владу | Колегіальної влади, прямої демократії |
1. Децентралізація влади в ухваленні рішень на рівні держави, округу або навіть місцевої громади. Лише зовнішні стосунки (як політичні, так і економічні), оборона, певна координація діяльності у сфері зв'язку, транспорту і загальна правова структура суспільства мусять залишатися федеральною прерогативою. Освіта, здоров'я, добробут та більшість економічних питань — сфера діяльності органів управління, що наближені до людей.
2. Поряд із децентралізацією слід запроваджувати пряму демократію: рішення, що безпосередньо впливають на населення, мають ухвалюватися відповідно всіма виборцями шляхом прямого голосування на рівні країни, штату, округу або громади. Ініціативи і референдуми на різних рівнях мають за мету прискорити загальне голосування з нових питань чи пропозицій і скасовувати закони, розроблені виборними представницькими органами. Децентралізація і пряма демократія могли б бути організовані таким чином, аби надати освіченому, політизованому населенню можливість безпосередньої участі у легітимації політичних рішень і визначати відповідальних за наслідки таких рішень. Це має послабити нинішню відчуженість від політичних інституцій і посилити до них лояльність і почуття обов'язку.
3. Більша безпосередня політична активність громадян може викликати більше розмаїття політичних угруповань. Неоднорідність американської нації швидше могла б сприйматись як постійна реальність, ніж як перехідне явище, що могло б зникнути у “плавильному котлі”. Нині загальнонаціональні партії відрізняються переважно пріоритетами і діячами, ніж політичними програмами. Зрештою, на регіональних рівнях, можливо, з'являться нові партії, що об'єднають споживачів, екологів, робітників та етнічні групи для того, аби висувати альтернативи і здійснювати тиск у напрямах, що здаються їм пріоритетними.
4. Найважливішим, якщо не найімовірнішим, має бути перехід до коаліційного типу керівних органів на всіх рівнях, тобто виконавчих угруповань пропорційно до одержаних ними голосів. Такі виконавчі органи обиралися б відповідними законодавчими органами і, таким чином, мали б від них повноважень більше, ніж від партій. На федеральному рівні це означало б, що кабінет обирають обидві палати у такому самому співвідношенні, як і політичне представництво у палатах. Президент обирався б одночасно, і його основним завданням було б головувати в кабінеті, який функціонуватиме на колегіальних засадах, коли кожний член має досить широку владу в межах своїх повноважень.
Доступ до влади має здійснюватись у вигляді поступового, висхідного, ступінчастого процесу: спочатку люди працюють на місцевому рівні, опісля на рівні штатів і тільки потім їх обирають до загальнодержавних органів. Таким чином, продемонструвавши свою компетентність, чесність і відданість на різних рівнях управління, вони могли б досягти вершин, будучи обраними близькими до них людьми — тими, хто здатен їх оцінити. Це значною мірою зменшить протекціонізм і потенціальні зловживання владою шляхом встановлення “фільтрів”, через які пройдуть ті, хто прагне служити своїй громаді, штату або державі, а не ті, хто рветься до влади, пов'язаних з нею пільг, навіть якби це були лише гонорари за сенсаційні мемуари.
Даний процес сповільнив би плинність кадрів на найвищих державних посадах, хоча одночасно уповільнив би процес ухвалення рішень. Це могло б також знизити ймовірність того, що дехто без достатнього досвіду ведення внутрішньої і зовнішньої політики зрештою виявився неспроможним справитись із завданням, бо не пройшов через усі етапи керування на різних рівнях і не отримав необхідного досвіду. Система була б послаблена: менше передвиборних хвилювань, але й більше розчарувань після виборів, менше несподіваних змін, проте більші стабільність і передбачуваність.
Названі зміни здаються досить фундаментальними. А чи можливі вони? Так, вони здаються можливими у зв'язку з окремими як негативними, так і позитивними причинами.
1. У багатьох верствах американського суспільства існує серйозне невдоволення функціонуванням нинішнього політичного правління країною. Основна вина все ще лежить на причетних до цього особах, та дехто починає привертати увагу до слабких місць сучасних інституційних структур.
2. Відтоді як США почали втрачати певною мірою світову винятковість, багатьом американцям легше було вивчити інституційні альтернативи, що випробувані в інших суспільствах, і запозичити їхній досвід. Деякі зі згаданих ознак існують і досить пристойно представлені у низці західноєвропейських країн.3. Однією з характерних рис американців як нації є здатність започатковувати нову тенденцію і надавати їй великого імпульсу, як тільки визначено й усвідомлено мету. Існує перспектива “спрямувати народ на добрий шлях”, щоб він потім зміг показати іншим народам шлях у майбутнє. Вона могла б стати досить привабливою, аби створювати достатній консенсус в разі потреби конституційних та інституційних реформ.
4. Здатність цього суспільства підніматися над вузькопартійними інтересами підтверджується існуванням двопартійних комітетів у Конгресі або виходом за межі інтересів однієї партії при формуванні кабінету.
5. Той факт, що відмінності між програмами демократів і республіканців неістотні (більша чи менша увага до питань бізнесу, добробуту і прав меншостей), за відсутності суттєвих ідеологічних розбіжностей дозволив би приступити до поділу влади й відповідальності між ними. Це сприйматиметься не як відмова від демократії й обмеження свобод, а швидше як поглиблення демократії та розширення свобод і залучення більшої частини населення до ухвалення рішень.
6. У кінцевому підсумку названі зміни припускають, що цінності уже змістились у напрямі більшої співпраці, співучасті й міцнішого добровільного об'єднання у межах суспільного ладу.
3.3. Економічна система
Якби цінності й політичне правління стали розвиватися у вказаних напрямах, то ніякі істотні зміни економічної системи не були б потрібні. Зміни могли б відбуватись у напрямі від неприборканої економічної системи вільного підприємництва до системи узгодженого вільного підприємництва. Схематично така еволюція зображена на мал. 6.
| Від: | До: | ||
|
| ||
| Окремі підприємства, взаємодіючи з урядом, бізнесом, робітництвом, спрямовують зусилля у різних напрямах | Всі діють в одному напрямку, добровільно узгоджуючи зусилля на краще служіння національним цілям і пріоритетам |
а) зберегти такі переваги приватної ініціативи, як заохочення, настирливість і зумовлені ними нововведення;
б) зменшувати економічні збитки і зловживання, пов'язані з енерго- та ресурсомістким виробництвом, непродуктивним використанням, посиленим підбурюванням приземлених або навіть шкідливих бажань, відчайдушною і надто гострою внутрішньою конкуренцією;
в) збільшувати потік ресурсів на такі суспільні потреби, як якісні освіта, охорона здоров'я, громадський транспорт, а також чисте навколишнє середовище.
Основні риси системи вільного підприємництва зберігалися б, але роль і прояви змінилися б.
1. Максимізація прибутків неприйнятна як єдина мета і виправдання діяльності будь-якого підприємства. Проте прибуток був би легітимним як показник надлишку обсягу виробленої продукції над витратами на будь-якому підприємстві й, таким чином, як показник ефективного використання ресурсів, необхідна умова життєздатності й розвитку підприємства, пов'язаних із ним переваг (необхідні товари або послуги, зайнятість, податки на фінансування суспільних потреб та ін.).
2. Приватна власність могла б залишатися на всіх підприємствах промисловості та сфери послуг за винятком освіти, деяких галузей зв'язку, охорони здоров'я, громадського транспорту тощо, де бракує приватної ініціативи, перспектив прибутковості або надмірний ризик міг би позбавити суспільство задоволення багатьох його потреб.
3. Вільний ринок міг би залишатись основним механізмом розподілу більшості ресурсів, зокрема товарів індивідуального споживання. Думка, що конкурентоспроможність нині визначається на міжнародних ринках більше, ніж у межах країни, була б цілком прийнятною і підтримувала б відкриту економіку. Фірми відчували б більшу відповідальність і обмеження, стримували б себе щодо інших шляхом проголошення чітких заяв про свої наміри, цілі, політику, етичні норми, що уже стають тенденцією.
4. Змінилася б роль уряду. Менше уваги приділялося б важелям управління у вигляді законів і адміністративного регулювання, а більше — узгодженню цілей через індикативне прогнозування, менше — антитрестівським законам, більше — забезпеченню продуктивності й структурних змін у галузях промисловості. Відбувся б реальний перехід від взаємин суперництва до більшої взаємодії між урядом, бізнесом, робітництвом, а також громадськими діячами з метою визначення національних пріоритетів, цілей. Компанії та інші об'єднання вважалися б знаряддям служіння суспільним потребам.
Чи бажані й чи можливі такі модифікації системи вільного підприємництва, за яких фірми з більшою готовністю підпорядковують себе суспільним потребам, діють відповідально i погоджують свої плани на майбутнє? Стверджувальну відповідь можуть підтримати такі міркування: 1. Перехід до командної економіки з централізованим плануванням i керованим ринком не здається привабливим, більшість американців не приймають його. Досвід країн із такою системою свідчить, що їхні можливості стають надто обмежені в міру досягнення вищих стадій економічного розвитку. Низка соціалістичних країн намагається вийти з цієї системи шляхом відновлення прибутковості, як показника ефективності, надання більшої самостійності підприємствам i можливості встановлення деяких цін через вільні ринки[7].
2. Курс на націоналізацію без переходу до повністю планової економіки (тобто підтримування свободи ринків) також не дає позитивного результату. Це занадто легкий політичний захід, спрямований на збереження наявних галузей промисловості й робочих місць. Він здійснюється шляхом вилучення коштів у ефективного виробництва для підтримування неефективного, зменшуючи тим самим потенціал розвитку i більшість робочих місць, які мають ефективні підприємства i галузі.
3. Вражаючий приклад таких передовиків сучасного економічного розвитку, як Японія і Південна Корея, по суті, демонструють силу ліберальної економіки за співпраці уряду й бізнесу.
4. Тривалий високий рівень розвитку Західної Німеччини свідчить, що стосунки “партнерства” між управлінням і робітництвом можливі й реально виступають важливим фактором економічної ефективності й політичної стабільності.
5. У США спостерігається пошук нових способів взаємодії між бізнесом та урядом. Одним із результатів такого пошуку є створення “Круглого Столу” представників різних підприємств.6. У напрямі самоуправління уже зроблено такі істотні кроки, як ширше представництво різних зацікавлених груп у правліннях наглядових рад підприємств i підвищення їхньої відповідальності. Корпорації охопила “лихоманка” соціальної відповідальності й вони ведуть пошук зовнішніх проявів у вигляді політичних заяв, управлінських перевірок i кодексів поведінки. Подібні публічні заяви про добрі наміри можуть повторюватись іншими, ставати обов'язковими у виконанні.
Такими шляхами могли б іти США впродовж кількох наступних десятиліть. Вони могли б якоюсь мірою вести до відродження Америки, до зближення з іншими суспільствами і, таким чином, до більшої узгодженості й ефективності у стосунках із рештою світу. Все це визначає підготовку до руху в напрямі ще далекого, але неминучого світового ладу.
- ↑ Первинна фаза економічного розвитку. Boulding K. Economics of the spaceship earth. Environmental Quality in a Growing Economy: Essays from the 1966 RFF Forum. Johhs Hopkins Press, 1968.
- ↑ Bell D. The End of Ideology. Free Press, New Yоrk, 1962.
- ↑ Boulding, op. cit.
- ↑ Lodge G. C. Top priority: renovating our ideology. Harvard Business Review, September–October 1970.
- ↑ Elgin D. and Mitchell A. Voluntary simplicity (3), The Co-Evolution Quarterly, Summer 1977.
- ↑ Ibid., p. 15.
- ↑ Glinski B. System of Central Management of the Socialist Economy and its Evolution, Oeconomica Polona, 1979 no. 1., pp. 45–61.