До ефективних суспільств/Система показників ефективності/-
| ◀ Розділ 5. Різні шляхи до спільної долі. Вірогідність світового ладу | До ефективних суспільств. Система показників ефективності Вступ |
Економічні показники ▶ |
|
ДОДАТОК
СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ЕФЕКТИВНОСТІ
“Шукай простоту і потім не довіряй їй”
Упродовж кількох останніх десятиліть спостерігається вибухоподібне збільшення числа кількісних показників, для визначення параметрів численних явищ розроблено десятки тисяч нових стандартів, критеріїв і показників. Проте ми не наблизилися до визначення комплексного показника ефективності суспільств і напевно не скоро до цього дійдемо. Одна з причин полягає в тому, що суспільство ніколи не розглядалося з позиції сукупної ефективності суспільства, а поняття ефективності застосовувалося лише до конкретних процесів, корпорацій, організацій, програм або, у кращому разі, економіки в цілому. Можна оцінити ефективність конвеєрної лінії або інвестицій, з меншою точністю — програми скорочення безробіття, поліпшення платіжного балансу, темпів росту валового національного продукту (ВНП). Все ще немає можливості виміряти ефективність нації-держави з її економічними, соціальними і політичними інституціями, які разом визначають функціонування країни.
Пошук триває. Першим виникло кількісне вимірювання ефективності економічної діяльності. Один із показників, що знайшов найширше застосування і часто неправильно трактується, — валовий національний продукт як в абсолютному вимірі, так і на душу населення, а також темпи його зростання. Країни класифікувалися та оцінювалися відповідно до їхнього ВНП як основного критерію діяльності. Не зважаючи на те, що цей показник має майже прогностичне значення, склалася думка, що валовий національний продукт — це показник обсягів економічної (особливо ринкової) діяльності, а не показник добробуту людей і навіть не показник матеріального достатку. Виробляється багато товарів, надаються численні послуги, що мають ціну для суспільства, хоча їх не реалізують на жодному ринку, а тому не включають до ВНП, наприклад, ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо. Водночас деякі послуги, що включаються до валового національного продукту, не відображають підвищення рівня добробуту, наприклад, послуги, викликані зростанням кількості дорожньо-транспортних пригод.
Обмеження показника ВНП привернули увагу до сукупних критеріїв добробуту в суспільстві, що привело до появи концепції ВНД (валовий національний добробут) і КЕД (критерій економічного добробуту). З їхнім розвитком з'явилася низка окремих показників добробуту під назвою соціальних індикаторів, що за чіткістю і точністю коливались від таких, як денна норма калорійності їжі з розрахунку на одну особу, що легко обчислюється, до ілюзорнішої оцінки якості умов для відпочинку і розваг[1].
Найбільші труднощі виникають тоді, коли йдеться про оцінювання ефективності політичного правління. Такі цілі, як свобода і справедливість, є бажаними для суспільства, однак ступінь і ціна досягнення їх та компроміси, на які треба піти, виходять за межі майстерності статистиків.
Це являє собою ще одну причину відсутності комплексного показника суспільної ефективності. Лише кілька показників, що характеризують умови існування людства, зокрема тривалість життя (очікувана тривалість життя), можна легко виміряти, і виконання цих умов бажане для більшості людей. Умови існування людини переважно не піддаються точному кількісному визначенню, вони суттєво різняться за значенням, якого надають їм індивідууми, громади в межах будьякого суспільства, або навіть різні суспільства.
На якість умов життя індивідуума впливає велика кількість факторів. Це фізичний і психічний стан, походження, соціальний статус, здібності, прагення, здобутки, широта світогляду, а також залежність від рівня, що береться за основу для порівняння відповідних соціальних груп і країн, узгодженість між уявленнями людини про ідеальний суспільний лад зі статусом і положенням її у ньому та з існуючою реальністю. Для голодної людини першорядне значення має потреба якомога швидше наїстись. Повідомлення по радіо про нову аграрну політику, що поліпшить постачання харчових продуктів, буде для голодної людини менш важливе, ніж слово товариша, який поцупив хлібину і хоче нею поділитись. Для журналістів свобода слова належить до найважливіших ознак бездоганного суспільного ладу, так само, як право на одержання прибутку для бізнесмена, право і можливість грати для музиканта. З подібних причин, а також враховуючи той факт, що навряд чи будь-чиї умови життя не зазнають змін, оцінки ефективності суспільного ладу змінюються не лише залежно від індивідуума, соціальної групи, громади або нації, а також і з плином часу.
Беручи до уваги обставини, що здаються нездоланними перешкодами на шляху до визначення мети та універсального показника суспільної ефективності, чи не слід відмовитися від їхнього пошуку? Навряд. По-перше, оцінки і порівняння різних суспільних устроїв здійснюються навіть за умови відсутності об'єктивного, загальновизнаного критерію ефективності[2]. Забезпечення більшої точності таких показників і критеріїв розширило б можливості розвитку різних суспільних устроїв, дозволило б ефективніше задовольняти потреби й прагнення людей, що живуть у країнах з такими суспільними устроями[3]. По-друге, існують права, потреби й устремління, що становлять необхідний мінімум і задоволення яких свідчить про те, наскільки добре функціонує відповідне суспільство. Наведемо деякі з них: право народитися, існувати; право на мінімальний матеріальний добробут; право і можливість навчатися, вільно мислити, вірити, спілкуватися, мати можливість впливу, кохати, працювати; бажання проявити себе як особистість.
Для оцінки більшості названих основних прав і потреб матимемо лише наближені показники. Вони не будуть універсальними, оскільки контекст, в якому ці показники розглядаються, зберігатиме першорядне значення. Наближені показники будуть відображати уявлення причетних до цього людей, їхні оцінки, пов'язані із цінностями — потребами, прагненнями і пріоритетами. Більшість з уже розроблених показників насправді мають наближений характер. В довільній формі їх можна об'єднати у три групи: економічні, соціальні й політичні.