До ефективних суспільств/Система показників ефективності/Політичні показники
| ◀ Соціальні показники | До ефективних суспільств. Система показників ефективності Політичні показники |
Ретроспектива-2009 ▶ |
|
Оцінка ефективності політичного правління пов'язана зі складністю і важливістю, ілюзорністю і необхідністю, вона — предмет пристрасних захоплень, який є мало придатним для об'єктивного раціонального аналізу. У сучасному світі, в якому швидко зростає кількість освічених і політично свідомих людей, політичні системи викликають дедалі більше критичних оцінок і реакцій відверто висловлюваних або завуальованих.
Немає загальноприйнятної політичної моделі, а тому неможливо створити систему критеріїв, за допомогою яких вдалося б оцінити усі типи політичного правління. Оцінки мають відносний характер. Позитивна оцінка системи базується на уявленнях про те, що є правильним і справедливим. Однак важко погодитися з твердженням, що кожний тип політичного правління оцінюється з власних позицій. Численні прагнення людини не знають державних кордонів, оскільки походять власне з її природи. Вкрай необхідні певні спільні критерії. Однак перш ніж аналізувати такі критерії і показники, слід розглянути основні виміри політичного правління.
Витоки влади та її доступність. Витоки влади включають силу, доведену компетентність можновладців і волю народу, виявлену під час виборів.
Головні цілі. Офіційні й реальні цілі не завжди збігаються. Ними можуть бути: служіння інтересам можновладців, певних вузьких соціальних верств (багатих або впливових), нації в цілому або “найбільше благо для переважної більшості”.
Способи використання влади. Вони охоплюють широкий спектр підходів від пристосування до панівної ідеології, конституції, законів, проголошених намірів через прагматичне врахування конкретних ситуацій до відвертого свавілля й навіть примх. Частково залежно від способів використання влади, процес розроблення політичних рішень може бути відкритим і передбачливим, прихованим і суперечливим. Існує три основних способи використання влади (досягнення бажаних результатів):
- примус, нав'язування;
- переконання, освіта;
- реагування на ініціативи і потреби.
Вартість правління. Це матеріальні витрати, як-то частка валового національного продукту, що поглинається усіма рівнями урядової структури, кількість зайнятих чиновників, які виключаються з інших сфер діяльності суспільства, ціна підпорядкування численним управлінським циркулярам, а також моральні втрати, пов'язані з уявними або реальними обмеженнями, громіздкістю управлінських операцій і визнаною повсюдністю бюрократичного апарату.
Прийнятність влади. Це основний показник визнаної законності, ефективності й життєздатності політичного правління. Що визначає прийнятність народом політичних інституцій? Існує низка критеріїв, за допомогою яких люди дають оцінку політичним інституціям. Їм надаються різні пріоритети і значущість залежно від попереднього досвіду людей, знання альтернатив і, отже, відповідно до існуючих цінностей і сподівань у таких сферах, як:
- свобода: вірувань, поглядів, слова, громадських об'єднань, пересування, виїзду (еміграція);
- справедливість, законність, правосуддя;
- можливість одержати освіту, роботу, брати участь у політичній діяльності;
- ефективність: економічної діяльності, справедливого розподілу, якості життя, соціальних відносин;
- зовнішній вплив, імідж країни, її престиж, визнання її сили.
Які конкретні прояви таких оцінок, що можуть використовуватись як показники прийнятності даного уряду? Здавалося б найочевиднішою є участь у виборах, проте вона водночас і найоманливіша. Питома вага тих, хто бере участь у виборах, часом виявляється обернено пропорційною рівневі свободи у суспільстві. Чим сильніший диктаторський режим, тим більший відсоток тих, хто бере участь у виборах. До дещо кращих показників залежать частота виборів, коло питань, що ставляться на голосування, та альтернативність виборів.
У деяких країнах (наприклад, у Сполучених Штатах) часто проводиться опитування громадської думки з політичних питань, щоб виявити оцінку населенням уряду і можновладців. Такі опитування — це швидше показники невдоволеності, ніж задоволеності урядом і рідко містять питання, які стосуються істотно різних політичних варіантів. Прикро, що в багатьох країнах подібні опитування провести неможливо.Спеціальні соціологічні дослідження, хоч і нагадують опитування, але часом за масштабами ширші й можуть слугувати важливим показником задоволеності або невдоволеності політичними інституціями. Такі дослідження можуть визначати довіру або недовіру до можновладців, ступінь політичної відчуженості й ненадійності[1]. Соціологічні дослідження, як і опитування громадської думки, найпоширеніші у відкритих суспільствах, де в населення існують великі можливості висловитися щодо прийнятності й популярності уряду. У країнах, де такі відверті виступи не допускаються, соціологічні дослідження, навіть якщо зрідка і проводяться, то мають дуже малу цінність.
Чи маємо підстави висловити деякі міркування? Не дуже систематизовано, але це можна зробити. Можна зіставити доступність до структури політичної влади, ухвалення рішень і реальну участь народу в названих процесах. Це показник проникності системи, її сприйнятливості до впливу, її гнучкості, адаптивності, здатності змінюватися і розвиватись, уникаючи гострих потрясінь. Серед негативних показників — наявність опозицій різних типів і, що навіть важливіше, пов'язані з ними ризик і втрати. Це можуть бути і позбавлення винагород, що надаються тим, хто приймає систему, є її невід'ємною частиною і працює за її принципами, і усунення дисидентів зі впливових позицій, і всі види примусу, й, зрештою, — фізичне знищення. Таким чином, ціна незгоди і протистояння — це відповідний наближений показник добровільної прийнятності будь-якого типу політичного правління. Яскравим свідченням сили опозиції, хоча й не обов'язково її широкої підтримки, стають випадки, коли дехто з в'язнів концентраційних таборів, позбавлених будь-яких шансів на самовираження та обстоювання своїх прав, вдається до калічення себе як крайнього засобу захисту незалежності своєї думки і своїх дій.
Отже, комплексними, хоча й важко вимірюваними, показниками сукупної суспільної ефективності виступають відповідності між економічним потенціалом (природним і людським) і економічними здобутками, соціальними прагненнями й соціальними відносинами, політичними ідеалами і прагненнями та втіленням їх, тобто узгодженість між цінностями, потребами і їх задоволенням.
- ↑ Yankolevich D. The Status of Resentment in America, Social Research, 42 (4), Winter 1975.