ВІД АВТОРА

Перший варіант книги “До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє” я написав 1979 року англійською мовою, яка внаслідок життєвих умов стала моєю основною робочою мовою. Після видання англійською книга з'явилась у перекладі французькою, німецькою, іспанською, японською, корейською, а згодом польською мовами. На видання рідною мовою довелося почекати до 1990 року.

Про книгу в Радянському Союзі знали, й не тільки у спецфондах. У виданні “Глобальные вопросы современности”, що 1981 року вийшла в Москві, автори Іван Фролов, головний редактор газети “Правда”, та Вадим Загладін, член ЦК Компартії СРСР, цитували мою книгу дуже широко. Одначе, навівши мої поради щодо того, як Радянський Союз міг би перебудуватись, починаючи від децентралізації економічної системи, розширення бази політичної влади, а згодом природного пристосування ідеології до реальності, згадані автори закінчили цитату такими словами: “Якби ми послухалися порад Богдана Гаврилишина, то в Радянському Союзі довелося б запроваджувати капіталістичний лад. Тому його книга мала б називатися не “Дороговкази в майбутнє”, а “Дороговкази в минуле”. Це був на той час класичний спосіб для радянських науковців, а часом і для політиків, донести бодай до людей “на верхах” влади ключові думки, що дебатувалися в світі. Проте, коли йшлося про якусь критику Радянського Союзу, такі науковці спритно відкидали навіть підозру, що вони ті думки поділяють.

Я радів, що моя книга вийшла основними мовами світу, але дуже болісно переживав, що її не можна було видати моєю рідною, материнською мовою. Справді, я про Україну окремо в книзі не писав. Одначе моя головна мета полягала в пошуку нової методології аналізу ефективності держав, у дослідженні досвіду різних суспільств із метою створити нову галузь, яку можна було б назвати “архітектурою суспільних ладів” для того, щоб у майбутньому, коли Україна стане незалежною, “дистилювати” досвід різних країн і сформувати для України тільки їй властивий лад.

Відчуваючи неминучість змін, я повернувся до України 1988 року, щоб в якийсь спосіб почати формувати незалежну державу. Перше видання моєї книги українською мовою з'явилося 1990 року, а друге — 1993-го. За останні 20 років в Україні сталися глибокі зміни. Вона пройшла через різні фази свого розвитку. Висвітлені в книзі теми залишаються, одначе, й нині актуальними, тому й виникла потреба її знову перевидати. Деякі громадські діячі заохотили мене це зробити.

Я цьому радий, бо це — одна з нагод принаймні частково сплатити моральний борг рідній батьківщині, яка дала мені життя, раннє виховання і бусолю в моїх мандрівках по світу, а тоді прийняла назад як рідного сина.

Оскільки первісний текст опубліковано в 1980 році, то постає слушне запитання: чому й тепер, у третьому виданні українською мовою, з'являється цей перший варіант, а не істотно доопрацьований, де було б враховано зміни, що стались у світі протягом останнього десятиліття?

На мій погляд, основний метод дослідження у визначенні напрямів можливого розвитку різних суспільств і в передбаченні вірогідності такої еволюції витримав випробування часом. Можливо, у читачів виросте кредит довіри до моєї методології та основних концепцій. Створення доопрацьованого варіанта книги (як альтернатива) могло б викликати підозру, що окремі концепції і теорія були підігнані до подій, які відбулися за цей час у світі.

Щоб допомогти читачеві виділити в книзі найсуттєвіше і найкорисніше, я написав новий розділ до цього видання під назвою “Ретроспектива-2009”. Також написав інший розділ, який отримав назву “Україна: 20 минулих і 20 майбутніх літ”.

Це перегляд ключових подій, що відбулися за останні 20 років, і пропозицій-передбачень щодо того, який шлях може пройти країна і як за наступні дві декади стати нормальною та ефективною державою. Мета полягала в тому, щоб критично оцінити обґрунтованість тексту оригіналу — настільки об'єктивно, наскільки автор узагалі може судити про власні ідеї. Це зроблено з огляду на зміни, що стались у світових ідеологічних, політичних та економічних “сузір'ях”, зокрема в США, Китаї, колишньому Радянському Союзі й Центральній та Західній Європі.

Книга має три різні аспекти, три різні підходи, які водночас доповнюють один одного. Перший — аналітичний, за допомогою якого я намагаюся визначити основні причини або передумови того, що одні суспільства виявляються ефективнішими за інші. Другий — рекомендаційний, який дає змогу з огляду на попередній аналіз радити, що слід змінити в суспільному ладі тих чи тих країн, щоб підвищити ефективність його функціонування. Третій — прогнозний. Він допомагає визначити ймовірність здійснення запропонованих змін, а в разі неможливості їхньої реалізації — передбачити найвірогідніші й найсприятливіші зміни.

Що ж спонукало мене написати цю книгу, з яких джерел я черпав свої ідеї? Юні роки мої пройшли в умовах трьох різних політичних режимів: польського, радянського, німецького. В дорослому віці я жив у Канаді, найдовше — в Швейцарії. А останніх 20 років поділяв свій час між Швейцарією та Україною. В кожній з цих країн панувала своя ідеологія і всі вони перебували на різному рівні економічного розвитку. Певною мірою це нагадує життя в одній країні впродовж різних історичних періодів, наповнених низкою політичних, економічних і соціальних перетворень чи революцій. Живучи в таких умовах, можна виробити певне бачення переваг і недоліків різних систем, їхніх позитивних і негативних сторін, потенційних можливостей та обмежень, ефективності або неефективності.

Я здобув також різні освіти: інженерну, управлінську, економічну. Швидше випадково, ніж за власним вибором, я змінив кілька професій: лісоруба, дослідника в технічній сфері, менеджера, викладача, засновника і голови різних інституцій. Це урізноманітнювало пізнавальний досвід (теоретичний і практичний), дало змогу поставити себе на певну дистанцію від сьогодення й осягнути пізнавальну силу та обмеженість різноманітних наукових дисциплін. Особливо такий досвід, мабуть, поглиблює розуміння пов'язаності основних компонентів суспільного ладу, в якому стані вони тепер і якими шляхами могли б розвиватися в майбутньому.

Бажання поділитися деякими своїми міркуваннями виникло в мене переважно у зв'язку з дискусіями в Римському Клубі з комплексу питань “Світова проблематика”. Ця дискусія поглибила наше розуміння того, що проблеми, з якими людство зіткнулося в сучасній досить критичній ситуації, стають дедалі серйознішими, складнішими і більш залежними одна від одної. Дискусія загострила потребу пошукати шляхів, що могли б вивести нас до кращого майбуття. Я досить стисло виклав аналіз того, де ми перебували, як ми туди прийшли, а також окремі пропозиції щодо можливих напрямів розвитку до ефективніших суспільств.

Ця книга — дистиляція моїх спостережень і досвіду, якими я ділився зі своїми колегами й тисячами адміністраторів, чиновників, політиків, яким читав лекції в усіх куточках світу.

Усім їм, а також багатьом дослідникам різних національностей, віросповідань і професій, яких я мав щасливу долю знати і які надихали мене, висловлюю свою вдячність. Книгу цю присвячую своїй Батьківщині — Україні.

Богдан ГАВРИЛИШИН,

Київ — Женева, березень 2009 року