До віршової будови наших коляд

До віршової будови наших коляд автор: Василь Сімович

Опубл.: Вперше надруковано в газеті «Діло», 1938. 6 січня.. Джерело: Василь Сімович. Вибрані статті. Упорядкувала Наталія Ткачова. Т., «Підручники і посібники» 2005  

Багата віршова література XVII–XVIII. ст., не діждалася в нас такого оціну, на який вона заслуговувала б. У широких колах нашої інтеліґенції вона майже незнана. Давній погляд, що, мовляв, вона не виявляє нічого цікавого, оригінального – треба б було давно вже скласти до архіву. Є це така література, що вже хоч би з історичного погляду варто з нею зазнайомитися.

Де ж причина, що до цієї літератури так у нас ставляться, що її не знають?

Може в тому, що автори вірш, здебільша, анонімні, що збірники цих творів повидруковувані в наукових виданнях, якими в нас ніхто ніколи не цікавився, а може в тім, що такий догляд вщіплювала в нас школа, шкільні підручники, де ця ділянка нашої середньоукраїнської літератури була трактована колись по-мачошиному; новий підручник Возняка («Старе українське письменство»), що дає гарні зразки віршової діяльности наших анонімних авторів XVII – XVIII. в., авторів, повигрібуваних із різних рукописних музейних збірників— маю вражіння – справи не поправив. Середньоукраїнську віршу в нас і далі вважають за щось менше вартне, за щось, що не заслуговує на якусь уважливість, і на неї не звертають уваги, нею зовсім не цікавляться. Не цікавляться її, змістом, а вже про форму ніхто й не загикнеться. А тимчасом саме формою може прикувати сьогочасного читача середньоукраїнська вірша, може вразити своєю різноманітністю й великою нераз мистецькістю у будові строф. Не треба ж забувати, що автори вірш були люди, які пройшли теоретичну школу поетики, знали добре латинську та грецьку метрику й польську версифікацію, і все вивчене прикладами до своїх творів. І коли за макаронічною мовою вірш пропадає нераз їх зміст, і це може відстрашити читача – то цього ніяк не можна сказати про форму, для якої їх автори використовували ввесь свій хист і все своє знання віршунського ремесла.

Те, що ми сказали про віршу взагалі, торкається й коляд – вірш, ізвязаних із Христовим Різдвом. Власне тому, що коляди звязані з роковим святом Різдва, вони досить рано попереходили в народ, і багато з них стало народніми піснями. Укладачів коляд було багато, і колись коляд було багато. Вказують на це різні співанники, що зберегли їх від загину. Переглядаючи ті збірники, що їх понадруковували дослідники нашої вірші (нпр., Возняк), ми мусимо ствердити, що багато коляд так і позалишалося у збірниках, і вони не ввійшли ні в «Богогласник» (з кінця XVIII. ст.), ні не попереходили в народ. Ще більше. Навіть деякі з них, що їх умістили видавці «Богогласника» в 1790 р., і що їх потім передрукували в пізніших виданнях «Богогласника», не принялися в народі, дарма що поміщені в цих виданнях ноти влегчували їх поширення. Хто тепер співає в нас такі коляди, як: «Вси язици купно лици», «Ликующе возиграймо днесь», «Слава, буди во вишних Богу», «Страни всего світа сшите», «О, предвічний Боже, хто ізречи може», «Возсіявий над сонце во вертепі», «Рци нам, о Маріє»? Таксамо дуже рідко почуєте тепер такі коляди, як «Цвіт мисленний», «Стань Давиде, з гуслами», – а обидві коляди й досі фіґурують по т. зв. «кантичках», і всі ці згадані коляди з нотами позатягали видавці «Богогласника» з 1790. р.

Чим це пояснити?

Міркуємо, що найважніша причина цьому – штудерність форми цих колядок, форми дуже вже далекої від народніх ритмів, і далі – звязаної з нею мельодії. Не треба ж зачувати, що укладачі слів до коляд були водночас і укладачами музики до них, були композиторами, що достроювали до форми музику. Коли музика була для народнього вуха складна, тяжкувата, штудерна, то й коляда приймалася туго, а далі – попадала в забуття.

•••

Цікаво, що видавці «Богогласника» з 1790. року, друкуючи на самому початку збірника «Пісні на Рождество Ісус Христово», поділяли їх на дві частини. В першій помістили такі, що, на їх погляд, придатні були для вищих шарів громадянства (14 коляд), у другій – «іния пісні вмісто небогоугодних обичних коляд простшим півцем (простішим співакам) служащия». Що ці «небогоугодні обичні коляди» це були – колядки, це – ясно; їх повинни були виперти з ужитку штучні коляди, складені простішими більш народніми ритмами. І дійсно, з поміщених у цій другій частині «Пісень» принялося з 9 – 6 коляд, їх і досі співають: «Дивная новина», «Предвічний, родився под літи», «Дар нині пребогатий», «Новая радость світу ся зявила», «Нова радость стала», «Нині, Адаме, возвеселися», А з 14 «благородніших» коляд першої частини «Богогласника» зберегла народня память скрізь тільки 4: «Не плач, Рахиле», «Небо і земля», «Вселенная веселися», «Христос родився», 2: «Бог натуру», «Виді Бог» співають, бодай на західніх етноґрафічних землях, не так часто, а всі инші зовсім уже забуті... Додати ще треба, що до «Богогласника» з 1790. р. (та й пізніших) не ввійшло ще більше коляд, «простщим півцем служащих», коляд, теж давніх. Не кажемо вже про загально відому, чудову коляду «Бог предвічний», перлу поміж нашими колядами, але не ввійшли туди такі, як ось «Согласно співайте», або «Возвеселімся всі купно нині» – загально відомі й улюблені поміж нашим народом. Вони теж книжного походження, теж вийшли з тих самих кол, що й ті коляди, що найшли своє місце в «Богогласнику», подибуються по різних збірниках наших старовинних пісень та рукописних «кантичках». А те, що нарід перебрав із «благородних» саме ті, що їх названо, має свою причину теж у їх складі, в їх легкій віршовій формі для народнього вуха доступній.

І тут саме приходимо до віршової будови тих коляд, що стали вже тепер народнім добром.

Передусім треба згори зазначити, що наш нарід розумів коляду як пісню веселу, пісню радощів, пісню, звязану нераз із виставами вертепу, «геродів» і т. д., що її неодмінною складовою частиною повинен бути навіть і танець. Тимто скочність і є прикметна для ритму деяких коляд. Зазначується вона трьома складами, які часто появляються чи в цілій коляді («Согласно співайте»), чи в поодиноких частинах її, звичайно на кінці строфи (строфова будова коляд – характеристична), чи на кінці вірша (пор. «Предвічний родився», «Возвеселімся», «Христос родився» і т. д.). Така скочність відчувається в ритмах рефренів поодиноких коляд (пор. рефрен до коляди «Небо і земля», або до коляди «Бог ся раждає»), або й у повторюванні останніх складів якогось слова («Тайна многа невидима, ма-ма-ма», в колядці «Бог натуру») або просто наслідування голосу струментів, потрібних до співу колядок (пор. ра-ра-ра, тра-тра-тра, га-га-га, і т. д:, в тій самій коляді) і для – танцю! Тимто, я міркую, що в нас не в дусі розуміння коляди протягають, співаючи, коляду «Вселенная, веселися», коляду, зложену восьми-складовим, козачковим, скочним ритмом! Від нашого співу цієї коляди можна набратися мелянхолійного смутку, а про ніяку веселість, до якої колядка кличе вселенну, бо «од Діви родився Бог», не може бути й мови.

•••

В нас загально поширена думка, що середньоукраїнська вірша має складовий характер у будові вірша, себто, що це вірші силябічні, складені за польськими зразками. Воно правда, загалом беручи. Але ж бо й наша народня поезія теж збудована на числі складів, хоч мав прикметні для неї пересічки (цезури) та постійний наголос, звязаний із пересічною та кінцем вірша. Через те не можна цього погляду узагальнювати, не можна прикладати його до всіх вірш, і зокрема до коляд. Правда, двовіршова строфа таких коляд, як: «Новая радость», або «Бог ся раждає» (без рефрену), чи «Небо і земля» (без рефрену), виявляє виразно польський вплив – одинацятискладовий вірш із пересічкою після пятого складу, себто (5) + (6) – але ж строфи инших коляд, які принялися в народі і стали дуже популярні, виразно зраджують у будові вірша народні ритми. Зовсім не важко дослухатись колядкового ритму в цілій коляді «Возвеселімся всі купно нині», при чому останній рядок строфи доповнений трьома самостійними складами (пор. Всі утішайтесь – на землі). Цікаво, що на зразок будови колядки, де часто друга частина колядкового ритму (5+5) повторяється у першій половині наступного рядка – у цій коляді нову строфу починають останні слова попередньої строфи, пор.

Возвеселімся всі куймо нині:

Христос родився в нищой яскині,

Послідним віком став чоловіком,

Всі утішайтесь – на землі,

Всі утішайтесь на землі гойно,

Хвалу воздайте Єму пристойну.

Пожаданому, з неба даному,

Которий світ весь – одкупив.

Которий світ весь спасе од ада і т. д.

Такі доповнення трьома складами (скочними!) бачимо і в інших колядах (це щось наче рефрен у колядках, пор. «Ой, дай Боже!»), де відчувається колядковий ритм. Візьмім хоч би дуже популярну коляду (не треба думати, що вона конче складена за польським зразком; навпаки, наголоси в польській коляді «Północ już była» вказує на український вплив!), як: «Христос родився», де в другому, четвертому, шостому й останньому рядку бачимо такі доповнення колядкового ритму:

Христос родився, Бог воплотився

Во вифлеємской – яскині;

В стайні убогой, нищеті многой –

Велія радость – всім нині

— – — –

Богу і Творцу – своєму...

— – — — — – —

І от работи – вражія.

Правда, можна б ці три склади, йдучи за теорією акад. С. Смаль Стоцького, взяти таки за колядковий здовжений щодо часу ритм, але ж цьому противиться пятий, сьомий і восьмий рядок, де виступають скочні трискладові ритми

Ангели сппівают, честь Єму оддают

— – — —

Ликуй, человіче, з рождества того,

Христос бо од ада спасе душ много.

Правда, в інших колядах можна, йдучи за змістом приняти таки здовження щодо часу колядкового рядка, скороченого з пятьох на три склади (7. і 10 рядок). Возьмім, н. пр., відому теж коляду: «Нині, Адаме». що її строфа збудована комбінованим колядковим і козачковий ритмом (5. й 6. та 7. й 8. рядок):

Нині, Адаме, возвеселися,

Ево, прамати, од слез отрися.

Ото Єго, же-сте чекали,

Із тескностію ожидали –

Нині з Панни предзібранни

В Вифлеомі малом домі

Родися, явися;

Єму цари несут дари:

Злато щиро, ливан, миро

Од восток – рекл пророк.

Та чи сяк, чи так, одне ясне – безперечний вплив колядок у будові вірша тих «небогоугодних обичних коляд», і виявляється цей вплив колядковим віршем. Комбінація з іншим народнім ритмом дуже доречі, вона цілій строфі надає мистецькости. Бувають комбінації колядкового ритму ще й із іншим народнім. Ось, н. пр., у коляді «Не плач, Рахиле», де строфа складається з 12 рядків, перші чотири рядки, строфи мають колядковий вірш, пор.

Не плач, Рахиле, зря чада ціли:

Не умирают, но пребивают,

Красния сини, в новой святини,

Ко Богу Сину суть за причину

— а решта 8 рядків має відомий шестискладовий народній вірш (пор. у Шевченка – «Зацвіла в долині червона калина»):

Не имій за шкоду,

Тілом бо умріли,

Видя, яко воду,

Душами же ціли,

Кров розливаєму,

За живота страту

Плоть убиваєму

Пріяша заплату

Ще більшої мистецькости додають усім колядам, зложеним хоч тільки колядковим віршем, хоч комбінованим – паровані рими, а то й т. зв. внутрішні рими (пор. Панни – предізбранни; родися – явися...; Рахиле – ціли, Сину – причину і т. д.), чого в народній поезії з такими ритмами не буває.

Знайомим із народніми піснями, з їх ритмами, зовсім не важко відчути народню будову, строф у колядах: «Дивная новина» та «Нова радость стала». Будова ця в цілому (в поодиноких рядках, римами) відповідає відомій народній пісні:

Ой, у полі жито

Копитами збито:

В чистім полі край дороги

Козаченька вбито.

Строфа ця, як відомо, складається в першій частині з двох шестискладових віршів, римованих парованими римами, скомбінованих із коломийковим ритмом (8+6), при чому цей коломийковий вірш римується з обома першими рядками. Для порівнання подаємо перші строфи обох коляд (як вони записані «Богогласнику» в 1790 р.):

Дивная новина:

Нині Діва Сина

Породила в Вифлеємі

Марія Єдина.

Або:

Нова радость стала,

Яка не бивала:

Над вертепом звізда ясна

Світло возсіяла.

Різні комбінації різних народніх ритмів легко схопити в коляді «Предвічний родився під літи», де в першому і другому рядку пятивіршевої строфи бачимо пересічку після третього складу, а далі йде шестискладовий народній ритм, у третьому й четвертому рядку чути врізаний козачковий (семискладовий) вірш, в останньому трискладове закінчення, пор.

Предвічний // родився под літи,

Хотяще // землю просвітити,

Да вас од тми возведет

І ко світу приведет

Заблудших.

Те саме торкається коляди «Рци нам, о, Маріє», що поміщена у другій частий «Богогласника» з 1790. р., а що тепер уже загинула:

Рци нам, о, Маріє,

Что єсть чудо сіє:

Же раждаєш отроча,

Без хотіній плотских

І, родивши, полагаєш

Єго в яслах скотских.

Перші два рядки – шестискладовий народній ритм; останні – звичайна коломийка, де в третьому рядку (як це буває в таких народніх ритмах) врізаний один склад. Неважко відчути народні комбіновані ритми в коляді:

Дар нині пребогатий

Со небес прийде —

Яко капля каплющая

На землю спаде – — –

в коляді, яка теж до нас дійшла, і яка теж залічена до «простішим півцем служащих».

•••

Із усього цього, міркуємо, виходить ясно, чому з такого великого числа коляд, яке виказують нам різні збірники побожних пісень, між ними і різдвяних, нарід перебрав саме ті, що своїм складом підходили до народнього віршового вуха. Інших пісень ми не торкаємось. Зазначимо тільки, що їх «Богогласник» має дуже багато. Але ж дуже мало з них засвоїв собі нарід, бо уклад їх був надто штучний. Ми самі є свідками того, як багато нових побожних, церковних пісень, навіть коляд, встигло вже поробитись народніми, бо укладені вони під народні ритми.