Доля (1897)/У вечері циґаро запалив я…
◀ Що вам небо з довічними муками… | Доля «У вечері циґаро запалив я…» (Коппе) |
Хмура осїнь. Голосїння… ▶ |
|
У вечері циґаро запалив я,
Сижу — дивлюсь на город із вікна:
По улицї шукала безголівя,
Повія вешталась одна.
Куди приткнути тїло їй продажне,
Коли таких цураєть ся весь сьвіт?
А там в кутку дївчатко бідолашне
Забило ся, принишкло край воріт.
Сердешне квіти зранку продавало
[В столицї де їх не знайти?],
Втомилось добре, задрімало,
Пішло-б: так нїкуди піти!
Повія жде, поки дївча заснуло,
А потім… хоч жіночий вид
Згубив давно вже і красу і встид,
Щось потихеньку в руку пхнула,
З останнього небозї подала,
Сама як слїд не з'їла може,
І дальш дорогою пішла…
Невже гріхів ти не простиш їй, Боже?