Доля (1897)/Сьвітять зорі, сьвітять…
| ◀ Як же брать тебе, дївчино… | Доля «Сьвітять зорі, сьвітять…» (Марія Конопницька) |
Як до бою круль збирав ся… ▶ |
|
Сьвітять зорі, сьвітять
З високого неба…
Та не думай, хлопче,
Що сьвітять для тебе!
Отся, з тисяч ясна,
Що всходить від бору,
Мов краєчок сонця,
Се — панова з двору.
Та друга, понижче,
Як злото хороша,
Що над ставом блима, —
Нашого пробоща.
Третя збоку іскри
Розсипа огнисті,
Мов куделю срібну,
То се — орґанистї.
Виблискують зорі,
Із полумя наче…
Лиш нема твоєї,
Хлопе-небораче!
Повідають люди,
Що колись на сьвітї
Бог запалив рівно
Всї зорі в блакітї.
Нї хлопа, нї пана
Не було на небі…
Кожен свою зірку
Власну мав для себе.
А став люд тулятись,
Здибав долю вбогу,
То за ним і зорі
Стратили дорогу.
Панські — наче білий
Таляр засияли,
Хлопські про те слїзми
В ріллю поспадали.