Доля (1897)/Зоряне небо, нїме, зачароване…
◀ Конай один… | Доля «Зоряне небо, нїме, зачароване…» (Якубович) |
Днї пропали слїз та гнїву… ▶ |
|
Зоряне небо, нїме, зачароване…
Зірка коралом спада:
То — комусь царство небесне дароване, —
Душу Господь дожида.
Довго небозї ніч темна без досьвіту
Горем-тюрмою була;
Вихор розвіював мрієньки по сьвіту
В морі неправди та зла.
Зглянув ся Бог: посила з колїсницею
Ангела — взяти її…
Ярко засяяв коралом-зірницею
Слїд колїсницї тиї.