Доля (1897)/Доля (Леренц)
| ◀ До рідного краю | Доля Доля (Леренц) |
Повертав ся я з чужини… ▶ |
|
Доля.
Їх коханнє з'єднало до купи,
Повело спільним шляхом обох:
З людським лихом вони пішли битись у двох, —
Лягли рядом їх мучені трупи.
Вони стяг підняли осоружний катам
І за те ось тепер в домовинї,
Та нїколи їх смерть не розлучить і там:
Вік лежати-муть разом як нинї.
Рік за роком минав… Пара любих квіток
На їх раннїй могилї зростає,
А запахне весна: зграя різвих пташок
Раз за разом сьпівать прилїтає.
Повмирали вони, не діждались добра,
Що для всїх людий рівно бажали;
Так живуть їх сьвяті ідеали,
Сьвітла память про них не вмира!