Знялася буря, дощ полив;
Ревуть вали, лиха година…
Завзятий Ріно прилетів
На берег з донею Улліна.
«Рибалко, швидше дай човна!
Рятуй від лютої погоні!
Страшний Уллін нас доганя:
Кричать їздці, б'ють землю коні».
«Чи ти, козаче, без ума!
Послухай лиш, як хвиля плиска…
Тоненькі весла полама,
Хибкий мій човен, мов та тріска».
«Рибалко, швидше дай човна!
Рятуй! Що нам лиха година?
Ще, може, спиниться вона,
Та не спинити вже Улліна».
Гроза все гірш, чорніш вали;
Улліна чути ближче й ближче;
За ними коні захропли,
А зброя брязкотить зловіще.
«Час добрий! Дальше від гріха!»
Сів Ріно, з ним дівчина сіла.
Рибалка човен одпиха;
Безодня їх туманом вкрила.
Смерть пащу роззявля на них;
Кругом клекочуть борви хмурі.
В гурті товаришів буйних
Спішить Уллін, страшніш од бурі.
Уллін на берег прилетів,
Поглянув: дочку носять хвилі;
Куди дівався батьків гнів?
Він молить-просить у знесиллі:
«Вернись, дитинонько, вернись!
Хай не ляка тебе провина!»
З хвиль завивання роздались
На поклик болісний Улліна.
Здіймає буря гори хвиль,
Скажено човном скрізь швиряє;
Уллін глядить: дочка відтіль
До його руки простягає.
«Вернись, дитинонько, вернись!»
Та марно все: одна хвилина —
Розбіглись хвилі і злились
Над човном з донею Улліна.
|
