дибом

дибом

Ди́бом, нар. Дыбом. Бувало покійний Охрім як стане росказувати, царство йому небесне, — дак волос дибом становиться. Рудч. Ск. I. 24. Пропадає, мов порошина з дула, тая козацькая слава, що по всьому світу дибом стала. Макс. (1849). 59. Сивиллу тут замордовало і очі на лоб позганяло, і дибом волос став сідий. Котл. Ен.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Ди́бом, нар. Дыбом. Бувало покійний Охрім як стане розказувати, царство йому небесне, — дак волос дибом становиться. Рудч. Ск. I. 24. Пропадає, мов порошина з дула, тая козацькая слава, що по всьому світу дибом стала. Макс. (1849). 59. Сівіллу тут замордувало і очі на лоб позганяло, і дибом волос став сідий. Котл. Ен.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937

Ди́бом, нар. Дыбомъ. Бувало покійний Охрім як стане росказувати, царство йому небесне, — дак волос дибом становиться. Рудч. Ск. I. 24. Пропадає, мов порошина з дула, тая козацькая слава, що по всьому світу дибом стала. Макс. (1849) 59. Сивиллу тут замордовало і очі на лоб позганяло, і дибом волос став сідий. Котл. Ен.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924