Дзьвін/Тьрі Поэти
| ◀ До Сьпідленних | Дзьвін Тьрі Поэти |
Серце мое тихе ▶ |
|
Як літьнім ранком шчервоніють хмарі
Над сонечком, що весело встае,
И пан старий, надівши окулярі,
Провизію с комори видае,
А ранок у гаю и в полі творить чарі,
Тогді вся дробина клекоче и сокоче,
И сокорить, и кахкае й пищить,
А по сусідях лаяньнє жіноче
Та діцький крик аж ув ушах лищить,
И глушить коськаньнє ночліже парубоче…
Під сей гармидер, гук и птаства джеркотаньнє,
И гавканьнє собак, и хлопців реготаньнє,
Поэти, мов боги, ні на що не вважають,
И пісьню зорьнюю про дольній сьвіт сьпівають.
Один поэт в саду, проміж квіток росистих,
Сьпівае, як восток горить у водах чистих,
Як вітерки туман у кучері звивають,
И медом під селом гречки благоухають.
Другий поэт иде в долину до криниці —
Відерцем зачерпнуть погожоі водиці,
И про віночок сьвій, про любощі, сьпівае, —
Мов з раю сьпів ёго до серьця долітае.
А трейтій думами сягае аж за море,
Сьпівае про войну, про всёгосьвітьнє горе…
Душа ёго кипить, рокочуть грізно струни,
И сиплють на земних богів своі перуни.