Дзьвін/До староі баби
< Дзьвін
◀ Козацьким панегирикам | Дзьвін До староі баби |
До Мазепи, прочитавши ёго Біографію ▶ |
|
XVII.
ДО СТАРОІ БАБИ[1].
Истинно всуе бысть трость лживая книжникомъ.
Іереміи VIII, 8.
Старенька бабо! ти міз нами, дітьми,
Премудрою здавалась, як Мінерва.
Не тим еси заважила в нас много,
Що прожила на світі літ чимало,
А тим, що из беззубими водившись,
Старовини, мов репъяхів, набралась.
Непережоване ловила ти обіруч,
И нам, малим, у запічок носила;
А ми, темнота, сьвіту не видавши,
Няли тобі, як Соломону, віри.
***
Прийшла черга и нам про давні давнаНовим печурникам оповідати.
Поткнулись ми с твоіми репъяхами,
Та в них один хиба верблюд смакуе.
Шкода малих магнатами лякати,
Що кров людзьку, мов упиряки, ссали.
Регочецьця дітвора и з рандарства,
Що козаків держало під патинком,
А по церквах «на славній Украіні»,
Мов по шинках, бряжчало талярами.
Не йме вже віри и кобзарським сьпівам,
Що в них себе пъяниці прославляють,
Порізавши людей трудящих, чесних,
Або в ясир попродавши Татарам.
***
Нам сором, а тобі, стара, байдуже:Ти знай свое дрібній темноті плещеш.
Плещи: бо сьвіт не перебуде дурьнів,
Котрі таких казок охочі слухать.
Туманити людей ти й не хотіла б,
Та се така твоя брехлива правда.
——————
- ↑ Перепечатано с „Хуторноі Поэзіи“ задьля стихотвору XVIII.