Дзьвін
Куліш Олелькович Панько
До староі баби
• Цей текст написаний кулішівкою.
• Інші версії цієї роботи див. До старої баби
Женева: Украінська друкарня, 1893
 
XVII.
 
ДО СТАРОІ БАБИ[1].
 

Истинно всуе бысть трость лживая книжникомъ.

Іереміи VIII, 8.

 

Старенька бабо! ти міз нами, дітьми,
Премудрою здавалась, як Мінерва.

 

 
Не тим еси заважила в нас много,

Що прожила на світі літ чимало,

 

 
А тим, що из беззубими водившись,

Старовини, мов репъяхів, набралась.

 

 
Непережоване ловила ти обіруч,

И нам, малим, у запічок носила;

 

 
А ми, темнота, сьвіту не видавши,

Няли тобі, як Соломону, віри.

 
***
Прийшла черга и нам про давні давна

Новим печурникам оповідати.

 

 

Поткнулись ми с твоіми репъяхами,
Та в них один хиба верблюд смакуе.

 

 
Шкода малих магнатами лякати,

Що кров людзьку, мов упиряки, ссали.

 

 
Регочецьця дітвора и з рандарства,

Що козаків держало під патинком,

 

 
А по церквах «на славній Украіні»,

Мов по шинках, бряжчало талярами.

 

 
Не йме вже віри и кобзарським сьпівам,

Що в них себе пъяниці прославляють,

 

 
Порізавши людей трудящих, чесних,

Або в ясир попродавши Татарам.

 
***
Нам сором, а тобі, стара, байдуже:

Ти знай свое дрібній темноті плещеш.

 

 
Плещи: бо сьвіт не перебуде дурьнів,

Котрі таких казок охочі слухать.

 

 
Туманити людей ти й не хотіла б,

Та се така твоя брехлива правда.



——————

  1. Перепечатано с „Хуторноі Поэзіи“ задьля стихотвору XVIII.