Дзьвін/Видіньнє
| ◀ Чудо | Дзьвін Видіньнє |
Соловейко ▶ |
|
Я помню чудное мгновенье:
Передо мной явилась ты,
Какъ мимолетное видѣнье,
Какъ геній чистой красоты.
Пушкинъ.
Я згадую той день и час благословенний,
Як дух тьвій молодий мене з земли підьняв,
И побут хуторний, захмарений, буденний,
Огнем твоіх очей живущих осияв.
Що̀ та вода в казках живуща и сьцілюща?
Жизьнь у тебе в очах, блаженна-невміруща.
Так! жив я на землі, и ти з небес прийшла,
На крилах юности до старощів спустилась;
Ти з раю пахощів с собою принесла,
И сьвітом божества душа твоя сьвітилась…
Ні! не мечта сьвята — небесний херувим:
Бо дух мій загорівсь огнем твоім живим.
Воскрес я, и земля тепер мені тісна…
Ти зникла, и тебе не між людьми шукаю,
Прокинувсь духом я від жизни, як од сна,
Мов олень до води, до божества жадаю.
Всім серцем вірую в источник бития,
Де в Бозі зачалась душа сьвята твоя.