Два сини й інші оповідання
 |
КРАКІВ
1940
Накл. „Українського Видавництва”, Краків, Кармелітська 34
„Нова Друкарня Денникова” під наказною управою.
Краків, вул. Оржешкової ч. 7.
Verlag: »Ukrainischer Verlag« G. m. b. H. Krakau
Karmeliterstrasse 34, II.
Druck.: »Nowa Drukarnia Dziennikowa« Kommissarische
Verwaltung Krakau, Orzeszkowagasse 7.
Марія Виленська, що писала свої оповідання — „Народні Оповідання”, підписуючи себе Марко Вовчок, прийшла на світ 10. грудня 1834 р. в маєтку свого батька Олександра, близько села Козакова, в Єлецькому повіті, Орловської губернії. Вона жила в московському окруженні, одначе обставини так склалися, що в душі молодої Марії зростала симпатія до всего, що українське, уже від її дитинства. Марія Виленська знала українську мову від дитини; її дід любив співати українських пісень; одначе правдиве освідомлення перейшла Марія в Харкові, де саме вона познайомилася з українською літературною мовою. Врешті її побут у Немирові завершився її працею на українському літературному полі. До Харкова приїхала Марія — Марко Вовчок — учитися; Харків був, після Полтави, другим вогнищем умового українського життя. Тамошній університет був заснований (1805 р.) заходами українського громадянина Василя Каразина; важний тим, що старанням деяких професорів став там виходити (з 1816 року) „Український Вісник”, між університетською молоддю розбудилася цікавість до української місцевої історично-поетичної старовини. Наш український славний письменник, Григорій Квітка-Основяненко, був директором театру в Харкові; та якраз тоді, як Марко Вовчок училася в харківськім пансіоні, ректором університету був український поет Петро Артемовський-Гулак.
Але життя Марка Вовчка так якось склалося, що вона не зазнала щастя ні в свому подружжі, ані тимбільше в письменстві. Тимто й вона довший час перебувала на еміґрації, не хотіла з другими ділитися своїм горем, ховала його для себе, переживала від молодих літ тиху драму. Але ж ці переживання, це саме горе, виробили в їй спочуття для недолі ближнього. Марко Вовчок розуміла трагедію своєї „Сестри”, яка перебуває на ласці в брата й братової, бо сама вона перебувала на ласці родини; ще краще розуміє кривду кріпачок і кріпаків у своїх „Народніх Оповіданнях”, бо вона сама мала недоброго вітчима, що погано й жорстоко поводився з своїми людьми, і сама вона мабуть зазнала від його не одної зневаги, що врешті мусіла кинути рідну матір і рідне гніздо.
З Марком Вовчком познайомився Шевченко в Петербурзі та дуже високо її цінив, не тільки за її чудові оповідання з життя українських кріпаків, але теж і за те, що вона знала українську народню мову, як ніхто тоді її не знав. Тарас Шевченко звав Марка Вовчка „пророком нашим”, „своєю донею” і ставив її нарівні з собою.
Твори Марка Вовчка мають велику вартість не тільки за красу мови, але й тому, що авторка тих оповідань, кажучи словами Шевченка, була „кротким пророком і облечителем жорстоких людей неситих”. Поруч творів Шевченка — оповідання Марка Вовчка були в українськім письменстві першим полумяним протестом проти кріпацтва, кривди народніх низів.
Вже сучасники Марка Вовчка ставили цю письменницю в ряди борців за права простолюддя на вільне, достойне існування, і безперечно „Народні Оповідання” це твори, що родились зі сміливого духа й горячого серця, спосібного до бунту й протесту проти того пекла, яким була тоді царсько-поміщицька Росія.
|
| ||||
_-_%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%BF.jpg)
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Польщі.
|