Давній Тернопіль/Перша Галицька виставка

by Богдан Остап'юк

◀ Перший бій УСС-ів

Давній Тернопіль Богдан Остап'юк Перша Галицька виставка

Тернопільські театральні вечори ▶

Маямі—Торонто: Об’єднання «Тернопільщина» у Філядельфії, 1984

Богдан Остап'юк

ПЕРША ГАЛИЦЬКА ЕТНОГРАФІЧНА ВИСТАВКА В ТЕРНОПОЛІ В 1887 РОЦІ

(З приводу відвідин Галичини архикнязя Рудольфа)

Професор Олександер Барвінський, пробудитель галицького Поділля, заслужений громадський діяч, визначний науковець, історик, літератор, політик, колишній секретар Віровизнань і керівник Секретаріяту Освіти у створеному Державному Секретаріяті в листопаді 1918 року у Львові, — залишив безцінні спогади: ”Спомини з мого життя” (Образки з громадського та письменського розвитку Русинів в 60-тих рр. 19-го сторіччя у двох частинах, видані в Коломиї 1912-13 рр.). Кожна сторінка його спогадів — це справжня історія розвитку громадського життя українців Галичини. Він плянував видати свої спогади у вісьмох частинах, але, на жаль вибух Першої світової війни та несприятливі умови його життя в останніх 40-ка роках у Львові не сприяли цьому задумові. Доля його залишених матеріялів та домашнього архіву — невідома.

У другій частині спогадів у розділі: ”Приїзд архикнязя Рудольфа до Галичини. Його побут у Тернополі. Етнографічна вистава” (ст. 358-370), змалював Барвінський та докладно описав цю першу етнографічну виставку в Тернополі, яка відбулася у 1887 році.

Після турецько-російської війни (1877-78), відносини між Росією і Австрією почали щораз більше загострюватися. Австрійський уряд звернув більшу увагу на Галичину і її політичні обставини. В 1880 році відвідав Галичину цісар Франц йосиф І, який гостив кілька днів у Львові. Від головної управи Т-ва ”Просвіта” вітав цісаря д-р Омелян Огоновський. Довідавшись про широку освітню діяльність ”Просвіти”, цісар сказав, що це дуже корисне Товариство. В 1886 році він прибув до Галичини вдруге, а в 1887 році приїхав до Галичини архи

Знімок зроблени в Тернополі в липні 1887 року з нагоди приїзду архшшязя Рудольфа на краєзнавчу виставку. На нізмку о. кан. Василь Фортуна на тлі Свято-Успенської каплиці в оточенні тернопільських міщан.

архикнязь Рудольф, щоб ближче пізнати наш край і сусідню Буковину. Під час посвячення наріжного каменя під будову духовної української семінарії сказав архикнязь по-німецькому: ’’Нехай Господь хоронить і береже український нарід і його святу Церкву”, ’’Многая Літа”, — закінчив архикнязь по-українському.

У той час увесь край готувався до гідного прийняття архикнязя, тоді й столиця галицького Поділля, Тернопіль, не хотіла залишитися позаду міст Кракова і Львова. ’’Тернопільська Повітова Рада, — пише Барвінський, — створила комітет для прийняття архиккязя, зложений головно із шляхти, а з українців покликано Вслодислава Федоровича, власника дібр з Вікна, а я увійшов до цього комітету, вибраний тернопільською Громадською Радою. На першому засіданні комітету поставив я внесення, щоби запросити ще п’ятьох українців, на що зібрані по довшій розправі згодилися. На внесення В. Федоровича ухвалено в честь архикнязя влаштувати в павільйоні міського парку етнографічну виставку. На протектора вистави запрошено Графа Володимира Дідушицького, головою — вистави вибрано Володислава Федоровича, заступниками гр. Козєбродського і директора учительської семінарії Володислава Боберського, а мене секретарем. Етнографічна вистава мала дати образ населення східньої Галичини, його ноші, звичаїв, способу життя, а у зв’язку з цим чотири типи селянських хат: подільської, наддністрянської, надбужанської та гуцульської з обійстями, мали доповнити живим образом предмети вистави. Окрім цього з 45 повітів східньої Галичини мала прибути на виставу група селян і міщан в народних одягах. Для кращого зобреження народних звичаїв, постановлено вивести перед архикнязем картину обжинок сільського народу з обрядовими співами і танцями при народній оригінальній сільській музиці”.

Барвінський поставив ще додаткове внесення, щоб хор який складався із сотні сільських співаків, заспівав під проводом о. Иосифа Вітошинського, пароха Денисова, на честь архикнязя скомпоновану проф. Н. Вахнянином кантату, ввечері після приїзду архикнязя перед полковою палатою, та щоб на другий день вранці, перед від’їздом архикнязя на виставу, представились йому представники філії Т-ва ’’Просвіта”, Фундації князя Константина Острозького та Руської Бурси. Члени комітету, поляки, нерадо погодилися прийняти це внесення, але вкінці прийняли. Дехто з них, вийшовши до другої кімнати, говорив: ’’Вшистко руске, вистава руска, кантата руска, товажиство руске, то ми не мами тутай цо робіць...”

Почалася інтенсивна праця навчання сільських хорів, які крім кантати мали проспівати народний гимн та Многая Літа. Цю працю виконував о. Й. Вітошинський і о. Амвросій Крушельницький з Білої (батько нашої славної оперної співачки Соломії). Обидва отці їздили по селах, збирали по два-три хори разом, а два дні перед приїздом архикнязя провели генеральну пробу в Тернополі.

До приготування програми обжинок із народними обрядами, співами і танцями, запросив Барвінський Романа Бачинського (адвокатського конципієнта) знаменитого танцюриста, який разом з Барвінським їздили разом до Березовиці Великої, вибрали 25 пар парубків і дівчат і проводили з ними проби навчання на майдані недалеко цісарського гостинця.

Нарешті закінчено з великим вкладом праці, зокрема Барвінського, всі приготування до приїзду архикнязя. Місто було святково удекороване, перед залізничим двірцем зібралися великі маси народу. Дня 5-го липня 1887 року, коли сутеніло, а на вулицях засяли рясні світла, прибув архикнязь Рудольф зі своєю свитою намісником Ф. Залеським. Після привіту державними, військовими та духовними представниками, поїхав архикнязь до полкової палати на площі Собєського, недалеко Домініканського костела. Коли він з’явився на бальконі залунали оклики тисячних мас ’’Слава!” Селянський хор, який складався із 122-ох співаків під проводом о. Вітошинського, проспівав спершу народний гимн, а опісля кантату Н. Вахнянина, яка своїм поважним настроєм зробила велике враження не лише на князя і його оточення, але також на широкі маси народу, які переконалися, що наш народ є здібний до широкого культурного розвитку. В хорі брали участь співаки з сіл: Білої, Чистилова, Воробіївки, Цеброва, Курівців, Березовиці Великої, Настасова і Вишнівчика. Головну його силу творили співаки з Денисова, Купчинець і Городища.

Другого дня, 6-го липня, зібралися на подвір’ї полкової палати представники урядових, шкільних властей та представники філії Т-ва ’’Просвіти”, Руської Бурси та Фундації князя К. Острозького. Князь, приступивши до українських представників, розпитував про ціль і завдання цих організацій. Опісля виїхав до міського парку, щоб оглянути етнографічну виставку що була влаштована у міському павільйоні, де були зібрані археологічні та етнографічні предмети укладені за річними областями Сяну, Буга, Дністра та Прута. Виставка представляла вірний образ українського народу в Галичині, його спосіб життя, промислу, хліборобства та культури. Архикнязя опроваджував Ф..Федорович з членами виставкового комітету. Архикнязь був дуже зацікавлений виставкою, не щадив похвал для виробів домашнього промислу наших селян.

Із павільйону пішов архикнязь у глибину парку і оглянув чотири типи українських селянських хат з обійстями. Звідтіля перейшов на простору площу, на якій були уставлені селянські та міщанські групи з чотирьох областей, у своїх оригінальних народних одягах. Цим етнографічним групам зробив світлини тернопільський фотограф Силькевич. Він із цих фотографій скомплектував гарний альбом, який вклав до чудово різьбленої касети, що її різьбив відомий гуцульський різьбар Шкрибляк. Одну касету вислано до архикнязя, а другу закупило Т-во "Просвіта” у Львові. Під час цього, коли князь кінчив оглядати етнографічну групу возлягся з бічної алеї саду голосний спів женців і жниць, косарів, громадільників, похід яких зближався до площі, де перебував архикнязь. Відкрився імпозантний похід женців і жниць із серпами, грабільників з граблями і косарів з косами. За ними їхали запряжені волами драбинясті вози, навантажені снопами, а на них сиділи малі діти, уквітчані вінками з колосків. Жниці в гарних народних одягах привітали глибоким поклоном а'рхикнязя і склали перед ним вінки із збіжжя. В цій хвилині, коли архикнязь висловив їм свою подяку, загомоніла сільська музика (скрипка, бас, клярнет, решето і цимбали), а 25 пар парубків і дівчат у живописних одягах з Острова і Березовиці Великої, під проводом Р. Бачинського, розпочали перед князем обжинковий танець. При цьому Барвінський пояснював а'рхикнязеві цілий обжинковий обряд. У виставковому павільйоні закупив архикнязь чимало різних предметів мистецької вартости, зокрема гуцульських.

Після двогодинного перебування у міському городі повернув архикнязь до міста, де в готелі Пунчерта видав сніданок, на який був запрошений, крім свити і достойників архикнязя, також комітет цієї виставки. ’’Найбільшим вдоволенням для мене, — пише Барвінський, — було гарне і вповні удатне виконання програми, предложеної свого часу мною іменем українських членів повітового комітету, і то корисне і живе вражіння, яке ця програма зробила ’на достойного гостя і всіх присутніх. І справді прийняття в Тернополі треба вважати найвеличавішим і найкращим в краю, бо тут вітали гостя не лише чоодинокі кооперації і стани, але увесь український нарід з Галичини”.

* * *

Ми вдячні проф. Олександрові Барвінському, який не лише докладно описав, але також вклав багато праці для влаштування цієї першої етнографічної виставки в столиці галицького Поділля — Тернополі, яка вже тоді 97 років тому, показала світові життєві, культурні та мистецькі досягнення українського народу.