грубник

грубник

Гру́бник, ка, м. 1) Истопникъ. Рудч. Ск. II. 84. Лукаш. 37. Служили.... по лазнях грубниками. К. ЧР. 258. 2) = Пригрубник? (Чорт) до дяка просився в грубник жить. Боровик. 57. См. Пригрубник.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Гру́бник, ка, м. 1) Истопник. Рудч. Ск. II. 84. Лукаш. 37. Служили… по лазнях грубниками. К. ЧР. 258. 2) = Пригру́бник? (Чорт) до дяка просився в грубник жить. Боровик. 57. См. Пригру́бник.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Гру́бник, ка, м. 1) Истопник. Рудч. Ск. II. 84. Лукаш. 37. Служили… по лазнях грубниками. К. ЧР. 258. 2) = Пригрубник? (Чорт) до дяка просився в грубник жить. Боровик. 57. См. Пригрубник.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937