Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Вільна передача віршів Сковороди/Пісня двадцять восьма

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА
(на текст „веселість серця — життя чоловікові, й радування мужа — довгоденність“; „той що втратить душу свою ради Мене, той спасе її“; „яка користь чоловікові, коли він увесь світ забере, а душу свою згубить“?).

Хоч злети на небеса, хоч піди у Версальські ліси,
Одягни золоту одежу,
Начепи хоч царську шапку,
Але коли ти невеселий, то все одно ти голий старець.

Проживи хоч триста літ, хоч увесь світ пройди —
Що тобі то поможе,
Коли твоє серце ридає в тобі?
Як що ти невеселий, то все одно ти голий старець.

***
Кинь вже ти рахувати скільки жителів на місяці,

Кинь усякі Коперніковські сфери —
Глянь краще в пещери свого серця.
Є в душі твоїй одно слово, що тільки воно може зробити тебе веселим.

***
Бог — найкращий астроном, Він найкращий економ;

Мати блаженна природа
Нічого не творить по дурному.
Що тобі найпотрібнійше, те ти знайдеш у самому собі.

***
Поглянь, будь ласка, в середину самого себе і там ти знайдеш приятеля,

Знайдеш другу волю,
В злій долі знайдеш блаженну.
Там світло твоєї тюрьми, там квітки твого бруду.

Правду каже Августин: пекла нема й не було;
Твоя проклята воля — ото пекло,
Воля наша — ото пекельна піч.
Заріж ту волю, друже, то не буде ні пекла ні мук.

***
Воле — пекло несите! Все тобі їжа, а ти всьому отрута.

День і ніч пащекою зіваєш,
Усіх без розбору ковтаєш;
Убий ту душу, брате, то знищиш і все пекло.

Боже, живий глаголе! Хто без Тебе може бути веселим?
Ти один усім життя й радість,
Ти один усім рай і солодкість.
Убий злу волю в нас, аби нами володів твій голос.

***
Дай нам сей найпотрібнійший дар! Славимо ми тебе, Царя царів.

Тобі співає і вся вселенна
В тім законі сотворена —
Що потрібне нетяжке, а тяжке — непотрібне.