Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Байки Харьківські/Байка 27

Байки Харьківські
Гнат Хоткевич
Байка 27. Пчола й шершень (Григорій Сковорода)
пер.: Гната Хоткевича

• Інші версії цієї роботи див. Бджола та Шершень

БАЙКА 27.

ПЧОЛА Й ШЕРШЕНЬ.

— Скажи міні, пчоло, чого ти така дурна? Ти ж знаєш, що труд твій не стільки тобі, скільки людям приносить користь, а тобі так тільки вредить і замісць нагороди часто приносить смерть. А ти все ж таки не перестаєш збірати мед. І багато у вас голів, але всі без мозку.

— Як я бачу, великий з тебе дурень, пане совітнику, — відповіла пчола. — їсти люблять мед усі: і медвідь їсть, та й ваша братія, шершні, теж лукаво медок дістають. І ми могли би мед красти, як би любили тільки їсти його. Але для нас більша радість збірати мед, а не їсти. Ми до сього родилися і ми того не перестанемо робити, поки не вмремо. Бо без роботи і в самім меду купатися для нас чиста смерть.

Сила. Шершень — се чоловік, що живе чужим коштом і родиться тільки по те, щоби їсти, пити і т. и. А пчола — се мудра людина, що в своїм сроднім ділі трудиться. Шершні люблять говорити: „і по що він ото й навуки проходив, коли однаково нічого не має? Як нічого не мати, то й учитись нетреба“. Але вони не розуміють, що сродна праця — се найсолодша у світі річ. Подивіться на природу — як у ній? Спитайте вашого вижля (борзого пса) коли йому найвеселіше? Він вам скаже: „коли я гоню зайця“. Подивіться на кота, що сидить перед вами — коли він найвеселіший? Коли цілу ніч бродить або сидить коло нори, хоча, упіймавши, може й не їсти тої миші. Замкни пчолу в клітку з самого меду — чи не вмре вона з тоски по цвітоносних луках, де могла би вільно літати? Горе плавати в богацтві і смертно мучитися без сродної роботи. Мука єсть боліти думками, а болієш думками власне без сродної праці. За те радісно єсть жити по природі своїй: тоді солодким є й труд тілесний і терпіння тіла. Але ж треба роскусити що то означає жити по природі своїй. Се не закон скотських членів та похоті нашої, а се блаженне істнування в сродній собі части. Се те істнування, про котре древній Епікур сказав: „дякуймо блаженній природі за те, що потрібне зробим нетяжким, а тяжке непотрібним“.