Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Байки Харьківські/Байка 24
| ◀ Байка 21 | Байки Харьківські Байка 24. Кріт та лінкс (Григорій Сковорода) пер.: Гната Хоткевича |
Байка 25 ▶ |
|
У казці говориться, що є такий звір „лінкс“, що ніби може бачити на кілька аршин у землі. Так от сей звір, побачивши крота, почав насміхатися:
— Бідне ти сотворіння! Та коли б ти міг хоч на соту долю так бачити як я, то би міг заглянути аж у саму середину землі.
— Перестань хвалитися, — сказав кріт. — Зір у тебе, правда, гострий, але розум дуже сліпий. Коли тобі й дано, чого я не маю, то таки ж і в мене є, чого в тебе нема. Думаючи про гострий свій зір, не забувай і гострого мого слуху. Вічна правда блаженної природи нікого не обижає: у своїй нерівности вона дає усім рівність і гостротою мого слуху замінила міні очі.
Сила. Глупота в богацтві гордиться й лається, а в бідности осідає й приходить в одчай; отже в обох станах вона нещасна: там казиться як у горячці, а тут із ніг валиться як стерво. А се від того, що ми не шукаємо царства Божого і правди Його, а думаємо, що у світі все робиться навдаху, як у беззаконнім царстві. Але як тільки роскриєш очі, то побачиш, що усе робиться по самій точній правді й рівности. Коли богацтво дає те, чого не дає бідність, то і в бідности відшукаєш те, чого нема в богацтві. У котрій землі меньше родиться овочів, там у нагороду маємо здоровий воздух. Де бачимо менше клюкви й чорники, там менше роспросторилася й скорбутна хвороба. Менше лікарів — менше хвороб, менше золота — менше потреб, менше наук — менше дурнів, менше прав — менше безправности, менше зброї — менше війни, менше ловарів — менше зіпсутого смаку, менше почести — менше страху, менше приємностей — менше жалю, менше слави — менше безславности, менше приятелів — менше ворогів, менше здоровья — менше пристрастей. Вік і вік, земля й земля, нарід і нарід, місто й село, молодість і старість, хвороба й здоровья, смерть і життя, ніч і день, зіма й літо і все сотворене має свої добрі сторони. Але сліпа глупота й глупе невірья того не розуміє і саме погане в усім бачить, як ота пьявка, що висмоктує тільки погану кров. Отже тому глупота один вік хвалить над другий, один нарід ставить вище другого, завжди незадоволена із свого стану, із свого краю, сродности, долі, не тішить її ні здоровья ні хвороба, ні смерть ні життя, ні старість ні молодість, ні літо ні зіма, ні ніч ні день; при удачі злітає до небес, при неудачі падає в безодню; позбавлена вона і світла й духа віри, а також солодкого спокою, і палиться на власних своїх журб поломіню — отже цілком на ній збувається слово: „а невірующий — уже осужден єсть“. А між тим усе на світі благо, окрім сліпоти на царство Боже й правду Його, окрім болю душі й мук незадоволення: оце одно є зло.