Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Байки Харьківські/Байка 21
| ◀ Байка 12 | Байки Харьківські Байка 21. Зозуля й носик (Григорій Сковорода) пер.: Гната Хоткевича |
Байка 24 ▶ |
|
Зозуля підлетіла до чорного дроздика та й каже:
— Що ти тут ото робиш?
— Та співаю, як бачиш.
— Співаєш? І тобі не скучно? Я й сама співаю, та ще, мабуть, і краще від тебе, а все ж міні скучно.
— Та бо ти, зозуле, тільки те й робиш, що, підкинувши яйца свої у чуже гніздо, літаєш з місця на місце, співаєш, їси та пьєш. А я сам годую, стережу й учу дітей своїх, а труд свій облекшую піснею.
Сила. Багато людей, як ота зозуля, тільки співають, пьють та їдять. Само собою, що їм без діла більше скучно, ніж тим, що працюють. Співати та пити — се і діло і не діло, а в усякім разі головного нашого діла то тільки хвостик. А хто на те їсть, пьє й співає, щоб краще після спочивку узятися за роботу, тому скуку прогнати легко; він що-дня і в ділі й без діла. Ото про нього й приказка: добрій людині що-дня свято. Наша робота — се жерело нашої й радости. А кого робота не веселить, то той, значить, до своєї должности не має природи, не друг він її вірний, бо щось коло неї ще любить. Але нема найсолодшої річи, як спільна нам усім робота — шукання царства Божого. Се єсть слава, світло й сіль усякої иншої роботи. Сама найвища должность без страху Божого буде мертвою, хоча чоловік, навіть і сродність до неї має. Страх Господень возвеселяє серце. Як тільки почне серце підіймати свою думку до Господа — оживає, а біс скуки й суму, як курява від вітру, розлітається. До яких инших річей то ми й не родилися, але до сеї родилася усяка добра людина. Щастя тому, хто свою власну роботу з'єднав із сею усім спільною. Оце буде істинне життя. Тоді можна зрозуміти й слова Сократа: „де-хто живе, аби їсти й пити, а я їм і пью по те, аби жити“.