Глитай або ж Павук/IV
| ◀ Дія третя | Глитай або ж Павук Дія четверта |
|
1-й чоловік. Не піду я завтра на сходку, хай їй враг; якого я там дідька не бачив? Я краще одпочину! За шість день так намахаєшся косою, що й не знаєш, чи кістки в тобі там в середині, чи болячки та пухирі.
2-й чоловік. Ну, а як знов накинуть копійки на земство, на волость, або на школу, або там ще на які витребеньки?
1-й чоловік. Нехай накидають, — одну шкуру здеруть, не дві! Та й хіба не однаково: чи та копійка в кешені теліпатиметься, чи піде на обчество, папуши тютюну на неї не купиш, так на чортового батька вона мені?
2-й чоловік. Чудний ти! Копійка до копійки, та вже й дві?
1-й чоловік. Велика сума? Пару волів купиш! Сядемо та підождемо Гната (Сідають).
2-й чоловік. З копійок, брате, виростає копитал!1-й чоловік. Брехня!
2-й чоловік. Чи тобі казав Свирид Напханько, що ото як тягали його до посередника за побите Бичкове просо, так посередник, каже, совітував обібрать Осипа Степановича за старшину.
1-й чоловік. Це б то Бичка? Він і сам уже себе обібрав! Хто винен йому гроші, та не оддає, то він без суда лізе в хату і грабує!…
2-й чоловік. А чи має він право?
1-й чоловік. Спитай його. Мабуть, що має, коли грабує?
2-й чоловік. При великих копиталах, та ще й грамотний зело, то його й сила і правда. І де він стільки грошей набрав? Я так думаю, що його і в п'ять тисяч не вбереш?
1-й чоловік. Мабуть, що не вбереш!… Чув я, що ніби то він з двірських, з лакизів; у якогось полковника служив, так той, як помер, а він хапнув у нього гроши з шкатули та й затаїв… Скільки не допитували, одним лицем: „не брав, каже, хоч і під присягу!“… О так і запанував та й обдирає мир хрещений.
2-й чоловік. Ох, обдирає, та ще й здорово обдирає!… Хто раз попався в його лещата, то вже годі пручатись!… Усе наше село держить в кормизі!… Це ще гірш настало, як за кріпацтва?
1-й чоловік. Може й гірш!… Побачимо!…
2-й чоловік. То все ж таки панові вклонявся а тепер мусиш кланятися постолові! Тепер так настало, що в кого гроши, то той і пан.1-й чоловік. І жаба — риба, бо в воді живе! Дай лишень тютюну на люльку, бо в мене й на подзвіння нема! (Набиває люльку і запалює).
2-й чоловік. А як він мене оплутав, так на вдивовижу! Заслаб позаторік мій хлопчина Дмитро, я, знаєш, бідкаюсь: сюди-туди… Коли це рип двері, входить Осип, поздоровкався зі мною та мерщій до хлопця і ну біля нього шептати та вичитувати та спльовувати, далі вийняв балцаночку з якоюсь мазею, та й почав хворого шарувати. Що ж ти думаєш? І отходив хлопця. І ото з того случаю і почав він до мене вчащати і почав надавати мені грошей на відробіток, а я дякую та радію, що маю несподівану поміч. Подивився б ти на нього, як увійде в хату, то так дітвора і вкриє його, так і обліпить, — бо зараз: тому бубличка дасть, тому грудочку сахарю, а иншому й копійку. А як прийшлося відробляти, так я тоді тільки почухався по потилиці, вже мовчу та тільки потерпаю… Поденному ціна карбованець, а йому роблю за полтинника, бо на позику він прикидає тобі процента та вигоду!… О, розумієш?…
1-й чоловік. Павук, одно слово, павук! Скрізь навкруги роскидав навутиння, і яка б мушка чи комашка поткнулась, то зараз і заплутається. А глянеш на нього з боку, так такого богобоязного з себе вдає, що й…
2-й чоловік. І ловко як вдає!
1-й чоловік. Живим, мовляв, на небо лізе.
2-й чоловік. Він таки характерник, бо до всього знає!1-й чоловік. О, зна!
2-й чоловік. Він і знахар, і ворожбит і конувал… І в церкві, навіть, всім дякам порядок дає!
1-й чоловік. І на всі гласи воспіває!
2-й чоловік. До всього добрав способу!
1-й чоловік. Мудра, мудра голова! (Помовчав). Я йому виней двадцять три! От же завтра візьму та й віднесу, хай йому враг з його грішми. Вже вдруге мене не піймає: одно через те, що я горілки не п'ю, а друге…
2-й чоловік. Осип навчить пить! Он, Мартин Хандоля спершу теж горілки не вживав, а як піймався в лапи Осипові — розпився і звівся ні на що! Жінка з дітьми пішла в найми, а він був у шинкаря за попихача з десятої чарки, доки дуба не дав!… Лікар як полосував, то казав, що то в Мартинові горілка зайнялася (Глянув у бік).
3-й чоловік. А ну, рушаймо до дому.
2-й чоловік (піднявся). Чого так довго барився?
3-й чоловік. Та там докошував Бичкове просо!
2-й чоловік. А ти багато йому винен?
3-й чоловік (махнув рухаю). І не питай! Достанеться батьківщина і дітям і внукам!..1-й чоловік. Ні, мене вже не піймає вдруге! Одне, через те.. (Пішли розмовляючи).
Гурт дівчат з граблями, клунками і т. и.
Співаючи проходять через кон з поля.
Над моїми воротами
Чорна хмара стала,
А на мене молодую
Поговір і слава.
А я тую чорну хмару рукавцем розмаю,
Перебула поговори, перебуду й славу.
Тече річка невеличка з холодного краю,
Нема мого миленького з-за річки Дунаю.
Росло, росло тай пожовкло зеленеє жито,
Ой, десь мого миленького за Дунаєм вбито.
Тече річка невеличка, бережечки зносить,
Молодая, дівчинонька за милим голосить.
Тече річка невеличка та й не висихає,
Не покине козак дівку, як вірно кохає.
Стеха (входить озираючись). Тут, тут Андрія дожидатиму! Вій сюди мусить іти, цим шляхом! Він скоро повинен іти… Вчора розказував якийсь проїзжий, що обминув Андрія по цей бік Миргороду… Чого ж він іде до нас? Мало ще горя накоїв, тепер хоче у вічі посміятись?.. Так не діждеш же! Тут тебе, іроде, дожидатиму!… Не допущу до Олени, ні! Своїми власними руками видеру тобі очі з лоба!… Ізгризу руки твої, тіло зішматую!…
Виходять дві молодиці з поля, в однієї двоє дітей — дівчинка й хлопчик, у другої — одежа і граблі.
1-а молодиця (до дівчинки). Знов волочеш граблі? Кажу тобі: візьми на плечі, бо зуб'я поламаєш! (До хлопця). Та не опинайся бо, Степане, іди швидше. Ондечки і хата наша… Он череда йде до ставу… Прийдемо до дому — здоїмо корову, дам вам молочка.
2-а молодиця (гукає за лаштунками). Свахо Галько! Та підождіть-бо, чого ви так поспішаєте?
1-а молодиця. Еге, добре вам, що у вас є кому за худобою доглянути, а мені ж ще треба й проти череди йти, і овечат отбити з отари, і каченят зі ставу пригнати!
2-а молодиця (виходить). А чоловік що робитиме?
1-а молодиця (регоче). Е, дайте покій з моїм слинявим!.. Йому б тільки до хати доплентатись, то зараз і заляже спати, мов медвідь у берлозі, і вечеряти його не добудишся.
2-а молодиця. А в мене чоловік за всім пеклується. Я прийду до дому, сяду на лаві, отак руки згорну і за холодну воду не візьмусь....
1-а молодиця (регоче). Кому яке щастя!2-а молодиця (усміхається). Нехай господарює а я буду панувати! (Побачила Стеху). Дивіться, дивіться, свахо, ондечки хтось стоїть! А хто то?
1-а молодиця. Та хай їй лихе! Хіба не пізнаєте? (До дівчинки). Не дивись, Яринко, на неї, гріх!…
2-а молодиця (регоче). Перекупка, що торгує дочкою? Ач, яким гарним платком закуталась!
1-а молодиця. Він їй дешево достався!.. Ач, яка пихата! Зовсім би пані, та шкода: хвіст закаляний? (До дівчинки). Не дивись-бо, кажу тобі, на неї, бо битиму!
2-а молодиця. Хтоб мене продав, як би я сама не схотіла? А так вже: яка мати, така й дочка.
1-а молодиця. Яке сім'ячко, таке й зілячко! (Глянула на село). Ондечки й коровка наша як біжить до хати. Маню — маню — маню! Телось — телось!.. (Пішли).
Стеха (одна). «Яке сім'ячко, таке й зілячко»!… Кленіть, ганьте, паскудьте!.. Ох, люде, люде!.. У звіря лютого швидше з'явиться жаль, у гадини холодної більш знайдеться тепла в серці, ніж у вас!.. Дітям забороняють дивитись на мене! Невже я така велика грішниця? А все через кого? Через Андрія все це вчинилося!… Проклятий, проклятий Андрію!.. Через тебе й Оленка загинути мусить. Краще мені зараз смерть раптова, тільки не глум людський та не знущання!… Бо лекше вмерти, ніж вік від сорому очі ховати!… (Хоче кинутись в криницю). Гріх, і це тяжкий гріх!… Ох! І жити нестерпучо і душу живу гріх занапастити!.. (Ридає. В цей мети чутно спів Андрія). Що? Я не помиляюсь!.. Це його, Андріїв спів!… Він співає, радіє, що отруту з собою Оленці несе!.. О, боже! Дай же мені сили розшматувати ту гадину!
Андрій (співає за лаштунками. На 3-м або на 4-м куплеті з'являється на коні).
Щука риба в морі гуляє доволі,
А удовин син хороший, та нема йому волі.
Тільки ж йому волі, що в чистому полі.
Осідлає кониченька й гуляє доволі!
Гуляє, гуляє ніхто ж не спиняє,
Та тільки ж йому сивий соколонько
Над головкою літає.
Сивий соколоньку, ти високо літаєш,
Чи далеко мого сина в ватазі видаєш?
Твій син на могилі коня попасає,
Та тільки ж йому сивий соколонько в головонці ськає…
Андрій (зупиняється й знімає шапку). Ось і дійшов я благополучно до рідного села, а думав, що вже його не побачу (Придивляється). Щось стоїть. Невже Олена? Я писав їй, щоб сьогодня як раз сподівалась. Олено, ти?
Стеха. Ні, це я, мій любий зяте!
Андрій (зрадів). А, здрастуйте, пані-матусю! А чому ж Оленка не вийшла? Може заслабла? (Хоче поцілувати її в руку).
Стеха (відпихає його). Геть, іроде!Андрій. Паніматко, що це з вами? Кажіть, кажіть: у вас ніби щось страшне на думці?
Стеха (жахається). Це… це не Андрій!
Андрій. Бог з вами, паніматусю! Придивіться на мене, хіба й справді так дуже змарнів? Та як і не змарніти? Тяжка робота, аж заслаб був! За те ж, мамо, і заробив стільки!…
Стеха. Це мана, мана!
Андрій. Як? Я й не знаю, що зо мною буде, як побачу Оленку?… Ходім же, мамо, швидше до дому, серце поривається і як не вискочить з грудей.
Стеха. Туманом і вогнем заразо́м мені мозок заволокло!…
Андрій. А що, дуже зраділа Оленка, як прочитала листа від мене? То я, мамо, сам листа писав, мене там один панич, спасибі йому, навчив. Я тепер можу всяку книжку прочитати і всякий лік записати і на щотах можу… Вже тепер мене ніхто не обдурить!… Та що з вами, паніматко?
Стеха (з криком). Одурено нас, одурено! Обморочено!… Пропащі, всі пропащі! (Біжить від Андрія).
Андрій. Що воно таке? Кого одурено, кого обморочено?… Побігла!… Чи не трапилось чого з Оленкою? (Швидко пішов до села).
За лаштунками парубоцький гурт.
Один із парубків. А ну, затинай «дуба», чи дотанцюю я аж до села? (Співають, один танцює).|
Ой дуб-дуба, дуба, дуба, «Сюди, сюди паруб'ята |
Велика кімната, ніби в панськім будинку; скільки столів, покритих дорогими скатерками, ріжними на колір; дзиглики жовті і чорні, шафа. На однім столі скільки книжок у старих оправах, на стіні портрет якогось військового.
Бичок (ходить по хаті). Думаю, думаю і ні на чім не зупинюсь! Ніколи мені ще не доводилось бути в такій пригоді, як тепер: не сьогодні-завтра повинен Андрій прибути, треба б Олену як небудь з моєї хати випровадити, самому на який час куди-небудь з села далі заїхати, поки все уляжеться та втихомириться… А як ти її випровадиш з хати, коли зовсім стерялась? Цілісінький день і ніч все щось балакає, або регоче, то почне голосити… І так голосить, що аж луна по хаті йде!… А вчора мало мене не задавила: як ухопила за горло, ледве-ледве руки їй розняв. Та куди це стара против ночі повіялась? Сумно як одному в хаті! Як почне смеркати, то прямо якось аж ніяково одному в своїй хаті… Написав сьогодня до приятеля-адвоката, щоб дав совіт і пораду. Чорт мені надав впустить Олену до себе в господу, хай би сиділа в материній хаті, певніщ би було діло… А тепер викручуйся, як знаєш. Неначе і не остерігся, як вона опинилась в моїй господі! Увесь вік розумно робив діла, так кінці з кінцями ховав, що й наймудріщий не росплутав би, а от під старість натворив такого, що й не знаю, як викрутитись!… Як що адвокат завтра не приїде, поїду сам до нього і там же якось він мені порадить!.. (Помовчав). Отак вже третю ніч ходжу, як вартовий; боюсь і прилягти, щоб часом сонному чого не поробила. Наробив халепи, вскочив аж по самісінькі вуха!… Правду кажуть, що як кого бог захоче покарати, то перш усього памороки одіб'є. (Підходить тихо до бокових дверей). Лежить… заплющила очі… Може заснула? (Одійшов). Прохав де кого з сусідських молодиць, щоб прийшли до неї на ніч, так усі бояться, жахаються!… Либонь люде, а гірш звіряк!.. (Походив). Сказать би, що я не вчений на цій погані? Закортіло на старість! Мало ж бідкався хоч би і зі своєю вінчаною жінкою, доки вона не вкрала в мене двісті карбованців та не втекла? І голодом морив і в льох запірав, і посеред зіми в ополонці купав, бив, нівечив… А таки привів до того, що втекла! Тепер ще гірша халепа! Ну, помороч Осипе голову, розміркуй! Ні, вже зарік дам: доки й віку мого не залицятись до того проклятого зілля, до гаспидських молодиць… Придбав собі клопоту та ще й за свої гроші! Розір мені з нею… Зв'язався з дияволовою дочкою, а тепер морочся, та ще й росхід такий піде, що й сказати страшно!… Може ще прийдеться лікаря наймати, за ліки платити… Краще б вже вмерла швидше, все одно не вигоїться. О господи! Зовсім голову загубив… Ох грішен, грішен!… Та куди це стара поділась?… Піду, чи не вмовлю кого, щоб прийшов на ніч… Самому страшно з нею! (Пішов).
А вже тая правда
Та й кривдою стала,
А вже тая чорнявая
Тужить перестала!…
Де моє дороге намисто? Де мої перстні? До Андрія поїду, наряжусь, як пава, як краля, і в вічі йому зарегочусь! (Показує). Дивись, дивись, як його коханка-полюбовниця на мене боязко дивиться? Чого ти так на мене визвірилась? Візьми його, голубко, собі; я тільки за тим і приїхала, щоб поглузувати та насміятись над вами обома!… Осьдечки мій чоловік (Пританцьовує).
Я за нього захилюсь, захилюсь,
Та й нікого не боюсь, не боюсь!
Прощавайте, зоставайтесь здоровенькі, та не згадуйте нас лихом! Ха-ха-ха! Осипе, Осипе! Швидше до дому, там дитина мала плаче, треба її погодувати; а то мати нагодують її баговинням або глевким лободяником!… Бач, бач вже й подавилась дитина!… Мамо, мамо, що ви робите? Дивіться, вже дитина зовсім посиніла!… Знаєш що? Купи мені синього на спідницю! Синього, синього такого, щоб аж очі в себе брало. Лягай, милий, спати, а я цілісіньку нічку не спатиму та плакатиму… Пам'ятаєш, Андрію, серце, як я тебе в дорогу виряжала! Пам'ятаєш, серденько, як я тобі плачучи приспівувала!… Забула, як вона на голос?
Та лягай спочить, мій миленький,
А я постіль постелю;
Треті півні заспівають,
То я тебе розбудю…
Та вставай, вставай мій миленький,
Годі тобі спать,
А вже ж твої воронні коні
Та й посідлані стоять!…
Ох, пригорни ж мене, зогрій моє серце біля твого теплого серця! Ох, як же мені любо, як мені тепло!… Стривай, нагадала! Під перелазом, проти Бичкової хати є криниця! Так? У тій криниці сидить жаба зелена-зелена!… То не жаба, не вір, то Осип!.. Стережись!… Ох, не ходи туди! Чуєш, як жаба скрегоче!… Скинь, скинь її з мене! Впилася в тіло, кров п'є!… Стривай, я її вб'ю!… (Вхопила палицю і кидається, потім починає шпурлять книжки зі столу).
Бичок. Отак, як бачите, люде добрі… Завіщо мене бог покарав, то я й не знаю? (Побачив Андрія). Андрій?
Андрій. Я! Не сподівались гостя? Вибачайте, що трохи спізнився: довго шукав своєї хати та ледве потратив у вашу!… Може знечев'я сполохав вас, то вже не гнівайтесь, Осипе Степановичу!
Олена (з криком). Хто це? Хто це? Андрій?! А де ж та розлучниця, твоя полюбовниця?
Андрій. Хто ти, молодице, ти мені щось не познаку? Скидаєшся трохи на мою Олену, тільки щось дуже гарно зодягнена і простоволоса!… Ні, це пані якась, а не моя Олена!
Олена. Що, що таке? Мозок мій сохне. В голові порожньо. Давить мене, стискає кліщами залізними! Сперло в грудях!
Андрій. Чому ж, Осипе Степановичу, не просите мене сідати? А я більше двохсот верстов пішки йшов і дуже стомився! Поспішав до вас на весілля. Кого ж це ви висватали. Спасибі вам, велике спасибі: і за вашу приязнь і за щиру пораду і за вашу прихильність до моєї жінки! Велика вам дяка, чесний ви чоловік! Взяли мою жінку, розірвали моє серце, пошматували душу, соромом покрили мою голову!… Одне тільки не чесно: не вітаєте мене і не дякуєте?
Бичок. Я твоєї жінки не держу, бери її хоч зараз!
Олена (шепоче). «Бери її хоч зараз»!…
Андрій. Як же це так? Натішились, а тепер бери?
Бичок. Я її не силою взяв!
Андрій. Сама б то на гріх пішла?
Бичок. Сама!…
Олена (шепоче): Сама…
Бичок. Чого ж ти ще від мене хочеш?
Андрій. Поради! Радили ви багато разів, порадьте і в останнє: як мені тепера бути? Ви чолові вчений, письменний!… А де ж листи ті, що я через вас писав до Олени?Олена (шепоче). «Листи писав до Олени»… Андрій не писав… Андрій пише; «Покохав я другу, крашу і багату»… «Пише: ніколи не вернусь… Не сподівайсь мене бачити»… Я й не сподіваюсь…
Андрій (заскреготів зубами). А?! Тепер я все зрозумів! Пекельна душе, сатано?… Вдовольняй же себе до кінця!… Візьми ніж, удар мене ось куди!… (Розхрістує сорочку). Доконай моє тіло, бо душу мою ти вже вбив!
Олена (скрикує). Андрій, мій Андрій!..
Андрій (відпихає її). Геть від мене! (Олена падає мертва).
Андрій. А ось і порадниця, рідна ненька! (До Стехи). Поможіть пані піднятись; бачте, пані з місця не зворухнеться! Ач, як навчилася падати, наче й справді зомліла!
Стеха (припадає до Олени). Доню, доню, доню моя!.. (З ляком). Вона мертва!..
Андрій. Мертва? Ні, то вона прикинулась мертвою!.. (Одпихає її). Одійди, стара, годі вже вам мене морочити! (Нахиляється до Олени). Померла… Померла!.. Ні, ні, неправда! Олено!.. Олено! Оленочко!.. Не лякай мене: я з пересердя одіпхнув тебе, з великого жалю зневажив тебе! Оленко, пробач, пробач мені! Промов хоч словечко!… Одкрий оченята!.. Дивись, це я перед тобою, твій любий, твій коханий!.. Боже, боже! Закрились на віки оченьки, склепились рожеві устоньки, замовкло серце!.. А хто ж мене тепер привітає сиротину, хто дасть мені порадоньку, хто приголубить?.. Олено!.. Оленко!.. На кого ж ти мене покинула? (Припав до неї, плаче, далі дивиться їй в лице). Холодний, страшний, докірливий погляд!.. (Встав). Люде добрі, мир хрещений!.. Дивітесь, дивітесь, знущаються над нами ті, що святе письмо своїми очима бачать; ті, що правдою торгують, честь людську топчуть ногами, бога купують!.. Дивіться, в нього повна хата образів!.. Церква — не хата! Він богу молиться по тричі на день, все поклони б'є і цілісіньку обідню вистоює на вколюшках! А ми, сліпий народ, як-небудь лоба перехрестимо, в церкву не вчащаємо, через неспроможність та втому до знесилля, через те й не вміємо так праведно, по божому жити!.. (Наступає на Бичка). Та порадь же мене ти, богопродавче, як мені з тобою помиритись?
Бичок (з ляком). Рятуйте, хто в бога вірує.
Андрій (вхопив Бичка за груди). Ти мене рятував увесь вік, я ж тобі й віддячу! (Ненароком побачив у пастуха ніж на поясі, вихоплює ніж і б'є Бичка).
Бичок (падає). Ох, боже милосердний!
Андрій. Що, мітко? Рука не схибила? (Шпурляє з ляком ніж). Люде добрі, беріть мене, в'яжіть, закуйте в залізо!.. Вбийте!.. Я мертвець…
Стеха (припадає йому до ніг). Ох, убий же, убий мене, мій синочку, мій зятеньку!.. Я більш усіх винна! Я дочку підвела на сором! Ох, убий же, убий мене!
Андрій (дивиться з призирством і чуло промовляє). Тебе вбити? Рука не здіймається на таку грішницю, на таку гадину-матір. Зоставайсь на поквол та на глум усьому хрещеному мирові! Хай люде цураються та каються по тобі!.. (Припадає до Олени і починає ридати). Горличко моя, серденько моє!.. На кого ж ти мене покинула на цім холоднім, зрадливім світі?.. (Завіса тихо спадає, Бичок стогне).