глей

глей

Гле́й, гле́ю, м. 1) Клейкая, влажная глина. Глей червоний. Вас. 177. 2) Ил. (Гуси) таскають грязь і глей зо дна да мажуть лебедя, щоб пірря посіріло. *3) Зеленая, мылящаяся глина. Херс. Нік. Ум. Глейо́к.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Глей, гле́ю, м. 1) Клейкая, влажная глина. Глей червоний. Вас. 177. 2) Ил. (Гуси) таскають грязь і глей зо дна та мажуть лебедя, щоб пір'я посіріло. Набирають коло річки або з болота глею, привезуть до клуні, розмочать водою і потім утоптують (на току). МУЕ. I. 83. (Черниг.). 3) Клей вишневый. Харьк. Ум. Глейо́к.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937

Гле́й, гле́ю, м. 1) Клейкая, влажная глина. Глей червоний. Вас. 177. 2) Илъ. (Гуси) таскають грязь і глей зо дна да мажуть лебедя, щоб пірря посіріло. Ум. Глейо́к.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924